Гнів і любов. Ці поняття пов’язані між собою тісніше, ніж більшість із нас готова це визнати. Ми гніваємося на тих, кого любимо. Можливо, дехто буде здивований, побачивши в книзі про любов частину, в якій йдеться про гнів. Проте правда полягає в тому, що часто ми відчуваємо гнів і любов нараз.
Саме почуття гніву справляє найбільше клопотів у сімейному житті. Воно провадить до конфліктів у подружжі, а також до словесних та фізичних образ дітей. Причиною більшості проблем у суспільстві є невміння керувати почуттям гніву. Водночас ми мусимо усвідомити, що гнів має також позитивне значення в нашому житті та у вихованні дітей. Гнів не завжди є чимось поганим. Ми можемо відчувати гнів, коли хочемо справедливості і коли турбуємося про чиєсь добро, у тому числі своїх дітей. Найважливішою (і справедливою) метою гніву є навести лад або щось виправити.
Однак у більшості випадків гнів радше породжує проблеми, ніж їх вирішує. Почуття гніву не завжди має слушну причину. Воно часто стає ірраціональним, і ми не можемо його контролювати – воно контролює нас. У пориві гніву люди часто гублять розум і вдаються до деструктивних дій, що лише погіршує становище. Так само нам годі розсудити, що є найбільш слушним для нас, а що – для інших людей, тому ми часто хочемо щось виправити на свій лад.
Загроза для наших дітей
Гнів важко зрозуміти – чому ми його відчуваємо, як виражаємо і як прагнемо змінити те, що викликає наше розчарування. Доки ми, батьки, не збагнемо, що таке гнів і як потрібно ним керувати, то не зможемо навчити своїх дітей, як діяти, коли вони чимось розгнівані. Власне, «коли», бо і батьки, і діти впадають у гнів практично щоденно.
Це може вас здивувати, але найбільша загроза в житті наших дітей походить від їхнього власного гніву: якщо дитина не вміє добре керувати своїм гнівом, то це завдає їй шкоди чи навіть руйнує її. Неправильне керування власним гнівом пов’язується з усіма проблемами, які вона має тепер і матиме в майбутньому – від незадовільних оцінок у школі до руйнування стосунків і навіть самогубства. Отож, вам обов’язково треба вберегти від цього свою дитину тепер і на майбутнє.
Доброю новиною тут є те, що коли дитина навчиться належно керувати своїм гнівом, то це буде надзвичайно корисною навичкою у житті. Якщо дитина навчиться використовувати почуття гніву, не дозволяючи йому діяти проти неї, то це може запобігти більшості проблем в її житті.
Дорослі і гнів
Не менш важливо, щоб ми, батьки, також навчилися керувати своїм гнівом, коли відповідаємо своїм дітям. Лише поодинокі дорослі вміють це належно робити. Одна з причин полягає в тому, що гнів здебільшого виражається підсвідомо. Ще одна причина – що мало хто з дорослих перейшов до зрілого способу керування своїм гнівом. Звичайно, це позначається на наших стосунках у подружжі та з дітьми.
Батьки, які не навчилися контролювати свій гнів, ніколи не зможуть навчити цього своїх дітей. А таке вміння є дуже суттєвим для блага дітей зокрема і суспільства загалом. Якщо ви досі не знали, як керувати власним гнівом, то наполегливо радимо скористатися тут певною допомогою, і тоді будете здатні, за посередництвом власного прикладу і слів, навчити цього і своїх дітей.
Вироблення характеру
Те, наскільки дитина навчиться керувати власним гнівом, суттєво впливатиме на формування цілісного характеру, що є однією із найважливіших людських рис. Навчіть свою дитину відповідно керувати гнівом, і вона буде здатна розвинути в собі сильний цілісний характер. Однак якщо дитина не навчилася по-дорослому обходитися зі своїм гнівом, то її характер, тобто її власна система цінностей, етична та моральна сфери, будуть позначені безвідповідальністю, бо саме так виявить себе брак цілісності натури.
Цей брак цілісності фатально впливатиме на духовний розвиток дитини. Що менше вона виявиться здатною по-дорослому трактувати свій гнів, то більш антагоністичним буде її ставлення щодо авторитету. Незрілість у керуванні гнівом становить основну причину, чому дитина відкидає духовні цінності батьків.
Однак тут надію вселяє те, якщо ми, батьки, виконаємо свій обов’язок і навчимо дітей керувати власним гнівом, то наші діти неодмінно досягнуть успіху в житті. Треба зрозуміти, що саме почуття гніву є звичайною людською реакцією. Вона не є ні добра, ні погана. Проблема якраз не у гніві, а в тому, як ми його трактуємо. Це почуття може принести також позитивний результат, якщо воно спонукає нас до дій, тоді коли за інших умов ми б мовчали.
Допомога дітям у випадку пасивно-агресивної реакції
На жаль, більшість людей не вміє обходитися зі своїм почуттям гніву. Більш поширеним є інший спосіб дії, а саме деструктивна пасивно-агресивна поведінка. Пасивно-агресивна поведінка виражає гнів у спосіб, який опосередковано, тобто «пасивно», повертає це почуття супроти тієї самої особи чи групи. Це підсвідома установка робити якраз навпаки до того, чого від вас хоче особа, що представляє якийсь авторитет. Таким авторитетом можуть бути батьки, вчитель, начальник, полісмен, закони, суспільні норми – будь-яка особа чи система цінностей, що представляє авторитет. Звісно, для підлітка найпершим авторитетом є його батьки.
Скажімо, Чак, якому 15 років, доволі обдарований хлопчина, здібний до навчання, міг би легко отримувати добрі оцінки в школі. Вечорами він засиджується над книжками, сам виконує домашні завдання. Однак він тримає гнів на своїх батьків і тому має оцінки нижчі від його можливостей. Батьки розчаровані. Поведінка Чака є зразком пасивно-агресивної реакції.
Як виявити пасивно-агресивну поведінку
Для батьків існує кілька способів, за допомогою яких можна визначити, чи вони мають справу із пасивно-агресивною поведінкою. Річ у тім, що дуже важливо є правильно це визначити, оскільки проблеми в поведінці можуть походити з інших причин. Насамперед, пасивно-агресивна поведінка не має жодного сенсу. Це особливо стосується випадку Чака: дуже важко, з його здібностями і працьовитістю, зрозуміти його погані оцінки в школі.
По-друге, підставою для припущення пасивно-агресивної поведінки може бути те, що нічого із того, що ви застосовуєте для виправлення поведінки дитини, не дає результату. Власне саме тому, що метою такого типу поведінки є заперечення авторитету, незалежно від того, що він робить. Тому-то нічого із того, що пробували робити Чакові батьки і вчителі, не поліпшувало його успішності. Вони допомагали йому виконувати домашні завдання, обіцяли нагороду за добрі оцінки, та навіть вдавалися до покарань. Кожен із методів давав лише хвилевий результат, проте далі все сходило нанівець. От чому подібну поведінку так важко побороти. Чак підсвідомо прагнув довести, що нічого з цього не вийде, оскільки головною метою для нього було підважити будь-який авторитет.
По-третє, хоча мета такого типу поведінки полягає в протиставленні себе авторитетові, та особа, яка до такої поведінки вдається, діє супроти себе, отож це може серйозно позначитися на її стосунках з іншими людьми та на її майбутньому житті.
Пасивно-агресивна поведінка в підлітковому віці
Існує один період у житті, коли пасивно-агресивна поведінка є нормальною: рання юність, коли дитина має 13-15 років. І то це має вважатися нормальним, якщо не завдає нікому шкоди. Дуже важливо, щоб дитина вчилася керувати своїм гнівом у зрілий спосіб та перерости пасивно-агресивну стадію. Якщо цього не станеться, то така поведінка стане частиною характеру особи на все життя і буде спрямована на колег у праці, свою половину в подружжі, дітей і друзів.
Коли ми, батьки, були молоді – сто років тому, як кажуть нам наші діти, – то мали обмежені можливості виплеснути назовні наші настрої. У селі, скажімо, підлітки могли висадити собачу буду на дах комори або повалити накриття над сіном. У місті хлопці, наприклад, могли забрати сусідський мотоцикл і розібрати його під вікном власника. Зараз підлітки мають набагато більше можливостей виявити свою пасивно-агресивну поведінку, і деякі з цих можливостей становлять небезпеку: наркотики, насилля, цигарки, втягнення до злочинного світу, статеві стосунки, що мають своїм результатом венеричні хвороби чи вагітність, проблеми в школі і – самогубство. Часто в цей період дитина може завдати собі серйозної шкоди на все життя.
Батьки мають відрізняти пасивно-агресивні вияви, які на загал нешкідливі, від поведінки, яка виходить за рамки норми і може завдати шкоди. Наприклад, обклеювання плакатами дерев на подвір’ї є нормальним виявом пасивно-агресивної поведінки підлітків. Неприбрана кімната може викликати роздратування, проте не завдає шкоди. Фізична активність може допомогти підліткам задовольнити їхню потребу в почутті захоплення і небезпеки. У цьому періоді підліткам можуть допомогти походи в гори, тренування з альпінізму, тривалі велосипедні прогулянки, заняття з командних та індивідуальних видів спорту.
Якщо ви шукаєте способу, як допомогти своїм дітям пройти крізь цей період, пам’ятайте, що вашою метою є навчити їх керувати своїм гнівом, доки їм виповниться 17-18 років. Якщо вони не опанують більш зрілого способу поведінки, то так і не зможуть вийти із пасивно-агресивної стадії.
Однак багато людей так і не виростають з цієї стадії, тому пасивно-агресивну поведінку часто можна бачити також у дорослих. Більшість людей не розуміють свого гніву, як і шляхів, якими можна ним керувати. Багато батьків припускаються помилки, вважаючи, що будь-який гнів є «неправильний» і що про це не треба говорити з дітьми. Такий підхід геть неслушний, бо не вчить дітей конструктивно поводитися із почуттям гніву. Як правило, таке неслушне поводження із власним гнівом далі триває і в дорослому житті, бо взорується на прикладі батьків. Пасивно-агресивна поведінка становить основну причину проблем у навчанні. Це також поширена причина проблем на роботі, окрім того, така модель поведінки часто практикується в подружжі. Оскільки пасивно-агресивна поведінка становить приховану причину більшості життєвих негараздів, ми, батьки, зобов’язані навчити своїх дітей керувати гнівом у відповідний спосіб.
Якнайшвидше навчати дитину належної реакції
Зрозуміло, що ми не можемо чекати до підліткового віку, щоб навчити дітей панувати над почуттям гніву. Ми повинні починати, коли вони ще малі, попри те, що годі сподіватися, аби діти були здатні хоч якось керувати власним гнівом, доки їм не виповниться хоча би шість-сім років.
Навчити опановувати гнів – це найважче завдання для батьків, оскільки діти обмежені в способах його вираження. Вони можуть виражати це почуття або вербально, або через поведінку, ну а батькам часто важко дати собі раду з обома цими виявами. Властиво батькам не раз просто важко зрозуміти, що гнів однак мусить вийти назовні. Внаслідок цього багато батьків неправильно або й деструктивно реагують на дитячі вияви гніву.
Довідавшись про два вияви гніву, ви можете з’ясувати, який із них більше притаманний вашій дитині – вербальний чи дієвий. Якщо дитина дає вихід своїм почуттям у словах, то ви матимете змогу таким способом навчити її керувати своїм гнівом. Ви повинні прагнути будь-що уникнути пасивно-агресивної поведінки.
До шести-семирічного віку ви переважно працюєте над тим, щоб пасивно-агресивна модель не вкоренилась у поведінці вашої дитини. Перша і найважливіша умова тут – задоволення потреб дитини в любові без жодних умов. Головна причина гніву і невластивої поведінки полягає якраз у незадоволених емоційних потребах.
Увесь час (і то виразно) говоріть мовою любові своєї дитини, і тим самим ви задовольнятимете її потребу в любові, а також зможете запобігти вкорінення пасивно-агресивної моделі в її поведінці. Коли потребу в любові повністю задоволено, дитині не потрібно запитувати своїми діями: «Чи ти мене любиш?» Дитина, чиї емоційні потреби не задоволено, змушена ставити це питання саме через свою невластиву поведінку.
Звісно, незадоволені емоційні потреби не є єдиною причиною проблем у поведінці чи почуття гніву, та проте найбільш поширеною з них.
Далі: усвідомте, що дитина є беззахисна перед батьківським гнівом. Коли ви виливаєте свій гнів на дитину, це глибоко западає в її душу. Якщо з вами таке трапляється досить часто, то цей гнів нагромаджується в дитині і може перерости в пасивно-агресивну поведінку. Спокійно вислухайте, коли дитина виражає свій гнів за допомогою слів. Це може бути для вас не надто приємно, однак дитині потрібно якось виявити своє почуття.
На жаль, коли діти дають вихід своєму почуттю, більшість батьків впадають у гнів ще більше від дітей і можуть сказати, наприклад, таке: «Як ти смієш говорити мені щось подібне? Більше ніколи не хочу чути, щоб ти говорив (чи говорила) до мене в такий спосіб. Це зрозуміло?» У дитини тоді є два варіанти: вона може підкоритися і не виражати більше свого гніву вербально – або не підкоритися. Такому вибору, напевно, не позаздриш!
Дозволити виражати гнів словами
Дорогі батьки, такий спосіб поводження з дітьми не завжди легко сприйняти. Дозвіл дітям виражати свій гнів словами може виглядати як уседозволеність. Проте це не так. Пам’ятайте, що діти в будь-якому віці виражатимуть гнів у спосіб, який годі назвати зрілим. Ви не зможете навчити їх по-дорослому ставитися до власного гніву, гублячи терпець і змушуючи їх припинити виявляти свої почуття назовні. Якщо ви так чинитимете, то лише заженете дитячий гнів усередину, а результатом цього буде пасивно-агресивна поведінка.
Якщо ж бажаєте навчити своїх дітей у зрілий спосіб керувати власним гнівом, то мусите дозволити їм виражати своє почуття словами, хай як мало приємно це може виявитися. Дозволяючи дітям виражати свій гнів вербально, ви тим самим дасте їм змогу поступово опанувати гнів. Пам’ятайте, будь-який гнів мусить вийти назовні чи то в словесній, чи то в дієвій формі. Якщо не дозволите це здійснити в словах, то наслідком неодмінно стане пасивно-агресивна поведінка.
Якщо дитина говорить до вас у гніві, це не обов’язково має означати брак поваги. Аби впевнитися в цьому, поставте собі питання: «Як здебільшого дитина до мене ставиться?» Більшість дітей поводяться з повагою понад 90 відсотків часу. Якщо це також можна сказати і про вашу дитину, а зараз вона виплескує на вас свій гнів, викликаний якоюсь особливою ситуацією – то це саме те, що вам потрібно. Бо якраз коли дитина вихлюпне свій гнів назовні, ви матимете чудову нагоду навчити її.
Ви, можливо, здивуєтеся: чи можна очікувати, аби я був вдячний доньці за те, що вона вихлюпує на мене свій гнів, а тоді ще контролювати себе? Ми визнаємо, що це нелегко. Проте коли виберете цей шлях, то тим самим виявите свою зрілість. У цей спосіб ви також убережете себе і свою сім’ю від найгірших проблем у подальшому житті. А як поводитися з дітьми, які висловлюють гнів дуже часто, навіть коли не є роздратовані чимось конкретним? – можете спитати ви. Це правда: деякі діти виражають гнів, аби маніпулювати батьками і робити по-своєму. Це неприйнятно. Вербальні вияви гніву, викликані бажанням вивести з рівноваги чи образити інших, неприпустимі, і це треба виправити. Потрактуйте це як будь-яку іншу невластиву поведінку. Проте тут також використовуйте головні батьківські засади: будьте лагідними, але непоступливими.
Це може здаватися дивним, проте дозволяючи нашим дітям вихлюпнути гнів, викликаний якоюсь конкретною подією чи проблемою, ми тим самим забезпечуємо собі можливість навчити їх поводитися в такій ситуації. Ви мусите передусім контролювати себе, коли дитина вихлюпує на вас свій гнів. Звісно, коли дитина виражає гнів без відповідного приводу або просто, щоб зманіпулювати вами, то така поведінка є неприпустимою і до неї треба поставитися так, як до будь-яких інших невластивих дій. У кожному разі, навіть коли таке трапляється, вживайте відповідних дисциплінарних заходів, але не зривайте свій гнів на дитині. Будьте завжди лагідними, але непоступливими.
Час для навчання
Пам’ятайте, коли дитина прийшла до вас зі своїм гнівом, вона також прийшла, аби чогось від вас навчитися. Отож, не починайте навчання доти, доки ви обоє не заспокоїтеся і не відновите рівновагу. З іншого боку, не чекайте надто довго, бо інакше втратите можливість спертися на тому, що трапилося. Коли ви обоє вже готові до розмови, сядьте разом і зробіть три речі, які допоможуть вам і вашій дитині позитивно обійтися із почуттям гніву.
- Запевніть дитину, що ви не маєте наміру її засуджувати. Зокрема, коли дитина дуже поважає вас, вона може відчувати себе винною за свої дії. Якщо ви не поясните їй, що не збираєтеся її засуджувати, то цілком можливо, що вона більше ніколи не виявлятиме перед вами свого гніву. А якщо дитина не виявлятиме своїх почуттів, ви не зможете допомогти їй. Частина навчання якраз і полягає в тому, щоби переконати дитину, що ви трактуєте її як особу і хочете знати, як вона себе почуває – чи то в щасті, чи в сумі, чи в гніві.
- Похваліть дитину за ті речі, які вона зробила правильно. Ви можете сказати: «Ти дав мені знати, що відчуваєш гнів, і це добре. Ти не зірвав свого гніву на маленькому братикові чи на собаці. Ти також нічого не кинув, не розбив у цьому стані, а просто дав мені зрозуміти, що відчуваєш гнів». Потрібно перечислити те, що дитина зробила правильно. Наступного разу, коли дитина прийде до вас зі своїм гнівом, вона робитиме те, що правильно, й уникатиме невластивих речей.
- Допоможіть дитині вчитися опановувати гнівом. Метою тут є провадити сина чи доньку до найбільш позитивної реакції на гнів. Це передбачає радше прохання, ніж накази в спілкуванні з дитиною. Замість «Більше ніколи не такого не говори!» ви можете сказати: «Будь ласка, сину, прошу тебе більше такого не повторювати. Домовились?». Ясна річ, це не дасть вам жодної гарантії, що дитина не повторить більше того, про що ви її просили. Однак це дає певність, що коли вона досягне належного рівня зрілості, то подолає цей щабель. Це може статися наступного дня – або через кілька тижнів чи й місяців.
Таке навчання – тривалий і складний процес, проте, після певного числа повторень, ваша дитина діятиме правильно вже і без ваших нагадувань. Таке поєднання навчання із вашим особистим прикладом відповідного поводження із гнівом допоможе дитині розвинути вміння опановувати себе.
Любов і гнів
Знову: у процесі навчання дітей щодо опанування власного гніву найголовнішим елементом має бути ваша безмежна любов до них. Коли діти знають, що ви любите їх саме так, то увесь час відчуватимуть це і сприйматимуть те, чого ви їх навчатимете. Так само у вас буде більше шансів довести своїх дітей до емоційної зрілості, доки їм виповниться 17-18 років.
Ми окреслюємо любов як турботу про інтереси іншої особи і пошук можливостей задовольнити її потреби. Згідно з цим окресленням, усі неслушні слова і дії свідчать про брак любові. Не можна любити дитину і водночас погано з нею обходитися. Стверджувати, що ми любимо дитину, тим часом як погано її трактуємо, означає позбавити слово «любов» будь-якого сенсу. Дитина, яку так трактують, не відчуває, що її люблять. Вона тоді радше відчуває гнів, оскільки думає, що її не люблять.
Ми всі знаємо дорослих, котрі гніваються на своїх батьків, оскільки не відчували їхньої любові. Вони можуть подати багато суттєвих пояснень для свого гніву, проте корінь криється в браку любові. Висновок тут звучить так: «Якби вони любили мене, то не поводилися би зі мною таким чином».
Ми не стверджуємо, що діти, які отримують любов без жодних обмежень, з якими розмовляють їхньою найважливішою мовою любові, як і іншими мовами, ніколи не впадають у гнів. Таке, звісно, трапляється, бо ми живемо в недосконалому світі. Ми також не стверджуємо, що, аби усунути причину дитячого гніву, вам повсякчас потрібно приймати позицію дитини. Однак ви маєте вислухати її і постаратися зрозуміти, що турбує вашу дитину. Тільки тоді зможете розсудити, чи має вона рацію. Часом вам потрібно стати на бік дитини. В іншому випадку доведеться пояснити причини рішення, яке ви маєте прийняти задля її ж блага. І навіть коли дитині не подобатиметься ваше рішення, вона, однак, відчуватиме повагу, коли ви присвятите свій час, аби сповна вислухати і зрозуміти її пояснення.
Навчити дітей опановувати почуття гніву – це чи не найважче завдання для батьків. Проте нагорода цього вартує. Говоріть мовою любові своєї дитини, пильнуйте, щоб її емоційні потреби було повністю задоволено – і побачите, як вона розвивається і стає зрілою відповідальною особою, яка не лише сама вміє опановувати почуття гніву, але й допомагати в цьому іншим людям.