У королівстві Нетуша вночі темно й безлюдно. Немає кущів, де могло б зачаїтися довговухе зайченя, немає трави, де міг би прошурхотіти вуж, немає квітки, де могла б сісти бджола. Спить король, сплять його вірні вояки. Нетушка згорнулася клубочком і теж спить. Завтра її одвезуть у село, до тітки, і королівська дочка заснула, так і не вирішивши, добре це чи погано. Заснула Оксана, притулившись до колючої Тишкової голови, а Тишко, щоб не подряпати дівчинку, намагався лише дрімати. Але над ранок і він міцно заснув.
Тільки величезний старий баобаб не спить. Його грубі гілляки розучилися гойдатися, давно не дає він плодів, і взагалі часом забуває баобаб, що він – дерево. Багато-багато років тому, коли вперше його кора репнула в одному місці, а потім тріщина почала глибшати, він іще не знав, до чого це призведе. Тріщина перетворилася на дупло, дупло ставало дедалі глибшим, сягало самісінького осердя, а згодом – і коріння. І настав день, коли вперше в дупло плигнув пес та й не зміг вилізти відтіля. Витягнули його за три дні, тому що він страшенно гавкав, кричав по-собачому «Допоможіть!». І неможливо було не почути його.
А потім туди опустили мотузяною драбиною злочинця, давали йому трохи їжі й води, і вийшов він із дупла вже старим дідом. Отак баобаб зробився в’язницею. Баобаб не спав, але темними ночами до нього приходили спогади. Про те, як він був зовсім маленьким деревцем і довкола нього завжди гралися малюки, на гілках сиділи птахи, а жінки збирали з його гілля смачні плоди. Вчені стверджують, що баобаби живуть п’ять тисяч років. Цей баобаб був дуже старий, може, йому й було вже стільки літ. Уявляєте, скільки різного можна побачити й запам’ятати за п’ять тисяч років?! Тільки згадуй!
Старе дерево навіть по-своєму любило своїх бранців, звикало до їхніх голосів і вподобань. Йому було шкода, коли вони покидали його: одні вмирали, інших відвозили кудись, але ніколи ніхто не повертався до баобаба, і від того йому було трохи сумно.
Він чув, як нети говорили про дівчинку й зелене чудовисько, яких мають запроторити до в’язниці, й цієї ночі він думав про них: які вони й чи надовго до нього. Про чудовисько він нічого не міг вигадати, а про дівчинку – міг. Він знав, що дівчинка – це маленька людина, якій ще треба рости й рости. Значить, вона може довго жити в нього в дуплі, тож старому баобабу буде не так сумно…
Удосвіта відчинилися двері, до комірки увійшов заспаний нет і сказав:
– Приготуйтеся. Ти, дівчинко, поправ свій бант і всміхайся. А ти, що скидаєшся на дворнягу, постарайся мати приємніший вигляд. Король вшанує вас великою милістю – він особисто буде присутній під час ув’язнення.
– І йому не соромно?! – крикнула нету Оксана. – Хіба можна маленьких ув’язняти… ув’язувати…
– Засовувати до дупла! – підказав Тишко.
– Так, засовувати! До темного дупла! Баобаба! – вигукнула Оксана, наступаючи на товстого нета. – І ще особисто!
– І ще король!
– Але це ж велика честь для вас! – пробурмотів нет і зник за дверима.
– Дивно, – зітхнула Оксана. – Ніколи не припускала, що таке може бути насправді! Треба ж додуматися – та ще й хтозна-чому – до в’язниці!
Оксана погладила дракончика і сказала:
– Ну, що ж, давай вмиватися, причісуватися. Мене мама вчила. Хоч що там станеться, треба завжди дати собі лад.
– Мені причісувати нічого, – Тишко трусонув зеленими лусочками. – А вмиватися я люблю, – і він почав себе вилизувати довгим шорстким язиком.
А в цей час уздовж срібної межі, що ділила дві країни, марширували мовчазні нети.