Великий рудий кенгуру, якого також називають рудим велетенським кенгуру, вважається найбільшим з усіх видів кенгуру. Такої унікальної тварини немає ніде у світі, окрім посушливого Австралійського континенту. І хоча життя в жарких пустелях Австралії складно назвати райським, ці сумчасті почуваються тут чудово.
Більше того, вони намагаються уникати родючих південних областей, не селяться на східному узбережжі та ігнорують тропічні ліси на півночі. Частково через те, що не хочуть зустрічатися з людьми і хижаками, що живуть у сприятливіших умовах, а частково через те, що звикли вже до 40-градусної полуденної спеки.
Великий рудий кенгуру може тривалий час обходитися без їжі і води. Коли стає зовсім погано від спеки, він ховається в тінь або викопує невелику яму в землі, лягає туди і взагалі намагається менше рухатися. Іноді ці тварини облизують лапи і морду, щоб тіло могло швидше остигнути. Також кенгуру люблять купатися, якщо їм пощастить знайти відповідну водойму.
Пересуваються вони величезними 10-метровими стрибками, розвиваючи швидкість близько 55 км/год. Втім, втікають недалеко, адже такий темп дуже швидко стомлює. Зате, якщо їм нікуди поспішати, можуть проходити значні відстані – до 200 км, живлячись дорогою степовими травами.
До речі, рудими можуть вважатися тільки самці – це їх коротке хутро коричнево-руде, тільки кінцівки світлі. Самки зазвичай сіро-блакитного забарвлення з коричневим відтінком. При цьому вони значно менше своїх партнерів: якщо самець важить близько 85 кг при довжині тіла до 1,4 м, то самка важить не більше 35 кіло при зрості в 1,1м. Хвіст в обох статей може досягати в довжину 90-100 см.
Але не хвоста слід боятися при зустрічі з цим дивним створінням, адже кенгуру використовує його лише як опору при стоянні або балансир при стрибках. А от задні кінцівки, на яких розташовані гострі кігті, у кенгуру набагато страшніше. Саме вони йдуть у хід, коли тварина загнана в кут і вимушена захищатися.
Коли ж зустрічаються два самці, бажаючі посперечатися за володіння гаремом самок, вони вважають за краще боксувати передніми лапами, завдаючи суперникові досить відчутних ударів. І нехай верхні кінцівки виглядають не так переконливо, як нижні, повірте, руді велетенські кенгуру непогано уміють ними користуватися.
Живуть ці сумчасті невеликими групами, що складаються з одного самця, декількох самок і їх потомства. При цьому кожна самка здатна приносити по трьох дитинчат двічі на рік. Проте з’являються вони не всі разом, а по черзі: після 33-денної вагітності народжується один крихітний 2-сантиметровий кенгуру вагою в 1 гр. Його і дитинчам важко назвати – він більше схожий на ембріон із зачатками кінцівок. Проте, ця малюсінька істота сама заповзає в підготовлену матір’ю сумку і жадібно чіпляється за один з чотирьох сосків.
Втім, на цьому зусилля малюка закінчуються. Йому навіть смоктати молоко не треба – час від часу воно саме упорскується кенгуряткові в рот. Крихітка росте і розвивається, обростає шерстю і вже в 5-місячному віці починає висовувати свою цікаву мордочку з маминої сумки. Ще через місяць малюк ненадовго покидає її, але при щонайменшій небезпеці заскакує назад головою вниз, розвертається і знову виглядає назовні. Цікаво все-таки!
Коли кенгуру стає тісно, він покидає сумку, поступаючись теплим містечком своєму молодшому братикові. Проте продовжує регулярно прикладатися до соска матері, організм якої дивним чином одночасно виробляє жирне молоко для старшого і ніжніше для молодшого нащадка. При цьому в неї в матці вже чекає своєї черги наступний малюк.