Гірський кенгуру – ще один унікальний представник родини кенгурових. Він живе там, куди інші кенгуру не наважуються навіть сунути свої цікаві носи. Ареалом його проживання є найпосушливіші місцевості Австралії. Але найбільше цих тварин можна зустріти в скелястих місцевостях, де можна знайти хоч якусь тінь.
Цікаво, що гірські кенгуру як ніхто іншій пристосовані до життя без води. Вони можуть не пити 2-3 місяці, задовольняючись мізерними крапельками вологи, які дістаються їм з пустинних рослин. Крім того, рослинність, якою вони живляться, містить дуже мало поживних речовин. Як вони примудряються обходитися цими мізерними травами і кущами і ще при усьому цьому успішно розмножуватися, для учених залишається загадкою.
Гірські кенгуру дуже винахідливі. Вони придумали оригінальний спосіб перечікувати найспекотніший час доби: дорослі тварини викопують досить глибоку ямку, розташовуючи її в тіні під камінням або під низькими деревами. Ставши тут у повний зріст, вони завмирають, пильно оглядаючи околиці і залишаючись при цьому непомітними для ворогів.
Цікаво, що далеко вони від цього місця не йдуть – максимум відійдуть метрів на двісті. Навіть пошуки води не можуть змусити їх покинути надійний притулок. Це справжні аскети, яким вистачає і невеликої кількості трави, що росте поблизу. Щоб сильно не страждати від пекучого сонця, годуються вони в основному вночі і в сутінках.
У гірських кенгуру густіша і щільніша шерсть, ніж в їх численних родичів. Навіть підшерстя є. Верхня частина тіла в них забарвлена в темно-сірий колір, майже чорний, а живіт і внутрішня поверхня стегон світло-сірі. Лапи і хвіст цього виду кенгуру коричневі, морда без волосся, темного кольору. Довжина тулуба коливається від 75 до 140 см., хвоста – від 0,61 до 0,9 м., вага може досягати 36 кг.
Живуть поодинці, але зовсім не тому, що не люблять спілкуватися, просто в місцях їх проживання дуже мало їжі. Тут і одному замало буде, а стаду вже точно ніде буде перекусити. От і пристосувалися вони до поодинокого способу життя.
Проте, самки і самці все ж знаходять час, щоб зустрітися. В усякому разі, кенгурята народжуються за сприятливих умов цілий рік. Тільки сильна посуха може привести до затримки розвитку ембріона. Як і в інших видів, самки часто вигодовують одного малюка і вже носять у собі іншого.
Через 8-9 місяців після народження кенгурятко вибирається із сумки матері, але продовжує регулярно засовувати туди голову, щоб перекусити поживним молоком. Близько року він відлучається від грудей, а в 1,5-2 роки стає цілком дорослим. Живуть гірські кенгуру до 20 років.