Кожен малюк, буває, не слухається своїх батьків. Наприклад, коли вони забороняють розетки чіпати, тому що там струм, доторкатися до праски, бо можна обпектися, або засовувати брудні руки до рота, тому що можна «наїстися» мікробів і захворіти. І не слухається малеча не тому, що капосна, вперта й неслухняна, а тому що допитлива й забудькувата. Просто їй все-все дуже цікаво. Тому діти одразу забувають, що батьки не дозволяють їм це чіпати. Нічим не відрізняється від таких малюків і Захар. Йому все дуже цікаво. І він, як і будь-яка дитина, намагається задовольнити свою цікавість. І от до чого це призвело.
Якось Захар знайшов удома синє чорнило. Прибіг до мами й питає:
– Мамо, а що це таке?
– Це чорнило, Захаре.
– А для чого воно потрібне?
– Раніше чорнилом писали, а пізніше ставили печатки на важливих документах.
– Нащо це чорнило нам?
– Нам воно не потрібне, просто ніяк викинути не зберуся.
– Мам, а можна я трошечки програюся цим чорнилом?
– Ні, Захаре, чорнило дуже мажеться, його важко відмити, тому гратися ним я не дозволяю.
На жаль, останню мамину фразу Захар пропустив повз вуха, бо вже уявляв, як грається чорнилом: пише і ставить печатки на важливих документах. Тому, коли мама пішла в магазин, Захар поквапився дістати зі столу заповітну баночку із синьою рідиною. Він пам’ятав, що чорнило дуже мажеться, і тому вирішив бути вкрай обережним і нічого не забруднити. Щоб мама не здогадалася, що він її не послухався.
Його страшенно цікавило, як це раніше ним писали? Захар узяв папір, відкрив чорнило й замислився: «А чим же писати? Мабуть, пальцем». І він квапливо занурив вказівний палець у баночку й почав возити ним по паперу. Малюнок виходив так собі, але Захарові сподобався процес.
«Ну, як пише – зрозуміло, а як же ставлять печатки?» Малюк на хвилинку замислився. «А, зрозумів, якщо одним пальцем пишуть, то печатки тоді ставлять усією долонькою».
Раптом задзвонив телефон. Захар побіг відповісти на дзвінок, схопив слухавку.
– Алло?
– Привіт, – пролунав голос Бориска, – підемо гуляти?
– Я не можу, я граюся, – сказав Захар і раптом побачив, що взяв телефон рукою, забрудненою чорнилом. Йому одразу згадалися мамині слова, що чорнило не відмивається. У Захара все похололо всередині, він не знав, що робити й на кого гніватися. Не стримавши емоцій, він закричав у слухавку:
– Бориску, це все ти винен! Нащо ти подзвонив? Я ж тебе не просив, я не хочу з тобою більше розмовляти! – і кинув слухавку.
Що ж робити, як відмити телефон?
З переляку Захар почав плакати й одразу ж «чорнильними» руками витирати сльози зі щік.
І за хвилину хлопчик був увесь у чорнилі. Він, звичайно ж, намагався все відмити, але в нього нічого не виходило. «Оце так ускочив, тепер мені точно влетить від мами, а може, ще й від тата», – думав Захар. Він уявив собі, як мама повернеться з магазину, побачить забрудненого сина, речі й телефон… Насварить його та, мабуть, викине чорнило. «Ні, тільки не чорнило, – закрутилося в голові в Захара, – чим же я гратимуся? Авжеж, треба частину чорнила перелити в іншу баночку. Мама викине майже порожню, а в мене ще залишиться чорнило в іншій, і я ним гратимуся. Тільки вже дуже акуратно, щоб нічого не забруднити». Сказано – зроблено. Захар побіг у ванну, схопив першу-ліпшу пляшечку й перелив у неї чорнило. Закрутив кришечку й поставив на місце.
У двері постукали. Захар з винуватим обличчям поплентався відчиняти. Увійшла мама, глянула на Захара й від несподіванки впустила всі пакети з продуктами.
– Захаре, що ж ти наробив? Поглянь на себе, ти весь синього кольору! Нащо ти поліз до чорнила, я ж тебе попереджала.
– Вибач, мам, просто мені було дуже цікаво, – намагався виправдатися Захар.
– Де чорнило? – суворо запитала мама.
– Ось. – І Захар простягнув їй майже порожню пляшечку.
– А чому так мало?
І тут Захар вирішив обманути маму.
– Просто я малював-малював, а потім випадково перекинув баночку і чорнило вилилося. Це все, що залишилося.
– Зрозуміло, – сказала мама, – тепер викинь цю банку в сміття й піди стань у куток за свою неслухняність.
Нічого не вдієш, довелося Захару стати в куток.
Невдовзі прийшов з роботи батько. Усі разом повечеряли, мама розповіла про витівки Захара, і тато насварив неслухняного сина, але не дуже. Захар почав допомагати мамі на кухні, а тато пішов купатися. Раптом з ванної пролунав голосний татів крик. Мама із Захаром кинулася до ванної.
– Що сталося, любий? Чому ти кричиш?
Двері відчинилися, на порозі стояв абсолютно синій тато.
– Тату, а чому ти синій? – запитав Захар і одразу ж зрозумів, що перелив чорнило в пляшечку з татовим шампунем – і от він, результат.
– Може, тому, що ти мене надурив? – суворо сказала мама. «От тепер я і кутком не відбудуся, – подумав Захар, – тепер точно вже влетить».
– Вибач, тату, – заторохтів він, – просто мені дуже-дуже сподобалося гратися з чорнилом, і я хотів собі трошки залишити. Я не думав, що в цій баночці твій шампунь. І ти, мам, вибач. Брехати недобре.
Захар приготувався до найгіршого. Але замість лайки й покарання хлопчик почув дружний сміх батьків.
– Та нічого, Захаре, – сказав тато, – у твоєму віці я й не таке виробляв.
От до чого часом призводить допитливість! А отже, малята, вочевидь слід слухатися своїх батьків.