Захар з батьками живе у величезному місті. А мама говорить, що через велику кількість машин і заводів тут повітря дуже загазоване. І тому кожного літа Захара відвозили до бабусі дихати свіжим повітрям і набиратися сил.
Правду кажучи, Захар дуже любив їздити в село. Там можна весь день бігати, ловити рибу і просто з кущів їсти смородину й аґрус. Та й тварин у бабусі не менше, ніж у зоопарку. Ні, ну, звичайно ж, слона, верблюда й бегемота в неї точно немає, та все ж звірів багато. Захар навіть вигадав пісню, коли гуляв по скотному двору:
- У бабці біля хати Звірів так багато:
- Кури, індики, качки,
- Кози, свині і бики.
Звичайно, замість биків у бабусі була корова. Усього одна, звали її Зірочка.
Чому Зірочка? Та тому, що в неї на лобі була плямка у формі зірочки. Захар дуже любив бабусиних вихованців, і тільки Зірочка викликала в нього острах і неприязнь. Корова, як здавалося Захару, відповідала йому тим самим. Вона навмисно на нього мукала, хльоскала хвостом і навіть хотіла буцнути рогами. Захар її дуже боявся й намагався триматися від Зірочки подалі. Хлопчик завжди дивувався, як бабуся не боїться підходити до корови і вже тим більше доїти її.
– Бабуню, а навіщо тобі потрібна Зірочка? – якось спитав Захар.
– Ти ж знаєш, унучку, що корова дає молоко, з якого роблять масло, сметану, сир, – сказала бабуся. – Якби не Зірочка, я б не змогла тобі варити каші, пекти запіканки й ватрушки з сиром, які ти так любиш. А ще я тобі скажу так: кожен звір відчуває, коли його бояться, і тому намагається ще більше налякати боягузика. Головне – подолати свій страх, і тварина зрозуміє: ти головний, ти хазяїн. А Зірочку я зовсім не боюся. Навпаки, я нею дуже дорожу, і вона теж мене любить.
Захар міркував над бабусиними словами й намагався подолати свій страх. Але щоразу, коли бачив Зірочку, його серце ледь не вискакувало з грудей. Тому він намагався зустрічатися з нею якомога рідше.
Зірочка паслася біля лісу, а Захар грався по інший бік дому. Так вони й жили, кожен зі свого боку.
Та от одного разу захворіла бабуся. З високою температурою вона лежала в постелі й навіть не могла встати.
Зірочка відв’язалася й пішла до лісу.
– Ваша корова в ліс утекла, – сказала сусідська дівчинка Захарові. – Ми з мамою, коли гриби збирали, її бачили.
Від цієї новини бабуся захворіла ще сильніше. Але йти шукати втікачку вона не могла. Від безвиході й засмучення бабуся заплакала. Раніше Захар ніколи не бачив, щоб його бабуся плакала, і його серце стислося від жалю. Він хотів допомогти, але як знайти і привести Зірочку додому? Адже страшно…
Набравшись рішучості, Захар вискочив надвір і побіг до лісу. Незабаром він побачив Зірочку. Він знайшов її за звуком – вона мукала на весь ліс. Виявляється, корова застрягла в кущах малини й ніяк не могла виплутатися.
Захар підбіг до неї і звільнив її ногу з колючої пастки. І тільки тепер він зрозумів, що опинився сам на сам з найбільшим своїм страхом. Хлопчик згадав слова бабусі про те, що тварина відчуває, коли її бояться. А також згадав її сльози. Він зрозумів, що більш за все він боїться не Зірочку, а коли плаче бабуся.
Захар схопив лозину, подивився Зірочці в очі й голосно закричав:
– Я не хочу, щоб бабуся плакала, і ти більше не смій її засмучувати! Швидко додому. Бо зараз як дам тобі, – і він грізно змахнув лозиною. Корова подивилася на Захара й без заперечення пішла додому.
«Мабуть, вона зрозуміла, що я більше не боюся її, – подумав хлопчик. – І, мабуть, вдячна за порятунок».
Захар привів корову додому, завів у хлів, прив’язав і дав їй напитися. Він навіть не побоявся погладити її по спині. А потім пішов до бабусі і сказав:
– Бабусю, я знайшов і привів Зірочку додому.
– Як же ти зміг, ти ж так її боїшся? Нащо ж ти пішов її шукати? – здивувалася бабуся.
– Ні, я її вже не боюся. Мене більше налякало те, що ти дуже засмутилася й від цього могла захворіти ще сильніше. А Зірочку мені чого боятися? Вона всього лише корова, а я людина. І вона повинна мене слухатися.
– Ти молодець, Захаре. Ти так виріс за це літо.
Ось так Захар переміг свій страх. А ще він зрозумів, що тільки біль і смуток близьких людей можуть по-справжньому налякати. Усе інше можна подолати.
КІНЕЦЬ