В одному місті, на одній вулиці, в одному будинку, у квартирі номер шістдесят шість, жила-була маленька, але дуже розумна собачка Соня.
Соня мала чорні блискучі очі, довгі, наче в принцеси, вії та ще акуратний хвостик, яким вона обмахувалася, ніби віялом.
А ще вона мала хазяїна, якого звали Іван Іванович Корольов.
Тому поет Тім Собакін, що мешкав у сусідній квартирі, і називав її королівською дворняжкою.
А інші подумали, що це така порода.
І собачка Соня теж так подумала.
Й інші собаки теж так подумали.
І навіть Іван Іванович Корольов теж так подумав. Хоча знав своє прізвище краще за інших.
Щодня Іван Іванович ходив на роботу, а собачка Соня сиділа сама у своїй шістдесят шостій королівській квартирі й страшенно нудьгувала.
Певно, тому з нею і траплялися всілякі цікаві історії.
Адже коли стає дуже нудно, завжди хочеться зробити що-небудь цікаве.
А коли хочеш зробити що-небудь цікаве, що-небудь обов’язково та вийде.
А коли що-небудь виходить, завжди починаєш думати: як же це вийшло?
А коли починаєш думати, чомусь стаєш розумніше.
А чому – хтозна!
