Понад усе на світі собачка Соня любила нюхати квіти. Квіти були такі запашні й так приємно лоскотали в носі, що, понюхавши їх, Соня одразу ж починала чхати. Чхала вона прямо в квіти, тому вони пахли й лоскотали ще сильніше… і так тривало доти, доки Соні не починало паморочитися в голові або не облітали всі квіти.
– Ну ось, – гнівався Іван Іванович. – Знову розшматувала увесь букет!
Соня сумно дивилася на обсипані пелюстки й важко зітхала… Та нічого не могла з собою вдіяти.
До різних квітів Соня ставилася по-різному. Кактуси, приміром, вона не любила. Хоча вони й не облітають, але, коли чхаєш у кактуси, вони боляче встромлюються в ніс. Дуже подобалися їй бузок, півонії й жоржини.
Та найбільше собачка Соня любила чхати на кульбаби. Набравши їх побільше, вона вмощувалася десь на лавці – і пушинки літали двором, наче сніг.
Це було неймовірно гарно: літо надворі – і сніг іде!
І ставало на вулиці начебто навіть трохи прохолодніше!
Й Іван Іванович одразу ж заганяв Соню додому, боячись, що вона застудиться.
Він взагалі мало розумівся на красі.
І квіти додому приносив рідко.
На щастя, перед будинком, просто навпроти їхнього вікна, розташовувався чималий квітник з півоніями. І собачка Соня часто-густо залазила туди з головою – і чхала собі на втіху. Та одного дня її підстеріг двірник Сєдов…
– Ага! – закричав він. – Так от хто псує мої півонії! – І довго ганявся за собачкою Сонею з мітлою.
Соня поскаржилася Івану Івановичу, але той і не подумав заступатися.
– І взагалі, – сказав він, – мені не дуже подобається, коли до мене приходять гості, а ти починаєш чхати в їхні квіти. Виховані собачки так не роблять! Чхати треба не в квіти, а в носову хустку!
Собачка Соня уявила, який безглуздий вигляд вона матиме, сидячи в квітах з носовою хусткою, – та нічого не відповіла.
А Іван Іванович і справді купив їй носову хустку.
І тепер, коли до них приходили гості, Соні доводилося чхати в ЦЮ хустку.
Та якщо вдома чи на вулиці поблизу нікого не було, собачка Соня чхала не в хустку, а собі на втіху. Тому що ТАК значно приємніше!