Моя грязелікарня

Коли я був маленьким, я любив спостерігати за дорослими. Якщо щось в їхніх діях мені подобалося, я це намагався повторити.

Так, одного разу я почув, як уві сні хропе батько. Наступного дня в садку під час денного сну, коли вихователька проходила між рядами ліжок, я замружився щосили і став досить голосно говорити: «Хрр-прр пух-пух-пух, хрр-прр пух-пух-пух». Виховательку це добряче насмішило.

А якось навесні я подивився програму «Здоров’я», там розповідали про лікувальні властивості грязей і показували грязелікарню. У садку на прогулянці дівчата гралися в лікарню. Мені стало цікаво, я підійшов і розповів, що зараз усі лікуються не таблетками, а лікувальними грязями. У тіні за верандою ми знайшли чудову грязюку. Вона була страшенно липка і дуже чорна – відразу було видно, що вона мала величезні лікувальні властивості!

Оля була головним лікарем. Вона ставила діагноз і виписувала рецепт. А я був медсестрою. Я намазував грязюкою хворі місця, і ці місця відразу переставали боліти.

На жаль, наша клініка проіснувала недовго: вихователька про все дізналася, насварила нас і відправила митися. Але досі згадую із задоволенням, як приємно було мазатися грязюкою.