Чорномор

Коли я був маленьким, я дуже любив ліпити зі снігу. Я ліпив снігових баб, сніговиків, снігових слонів, бегемотів та Ведмідь-гору. Ліпив іноді сам, а іноді з друзями.

Але чомусь усі наші снігові витвори довго не жили – обов’язково їх хтось руйнував. Не знаю, навіщо і кому це було потрібно, але дуже мало снігових фігур простояли більше, ніж один день.

Одного разу ми з татом були в парку, там було якесь свято: смажили шашлики, лунала музика і дорослі дядьки й тітки ліпили величезні снігові фігури з цілих гір снігу. Потім ці снігові скульптури розфарбували – дуже красиво вийшло!

Через тиждень ми знову побували в тому ж парку. Всі фігури стояли, і ніхто їх не поламав! Я запитав у тата, чому ці скульптури стоять, а мої завжди ламають. Може, їх охороняють? Тато сказав, що на таку красу в людей просто рука не піднімається, а якщо мені хочеться, щоб і мої скульптури стояли довго, треба зробити їх дуже гарними.

Наступного ж ранку (неділя була) ми з хлопцями з двору серйозно взялися за справу. За порадою тата ми спочатку обміркували як слід, що будемо робити. Ліпити ми вирішили голову Чорномора.

Спочатку зліпили маленьку скульптуру-макет. А потім стали згрібати у величезну купу весь навколишній сніг, щоб зробити голову «монументальною» (це тато так сказав).

Ми метушилися навколо кучугури, трамбували, відсікали лопатками все зайве, додавали снігу, де не вистачало.

Через деякий час до нас почали приєднуватися дорослі. Коли голова була готова, вийшов тато і виніс фарби в порошках та ганчірки. Ми насипали фарби на ганчірки і натирали скульптуру – вийшло чудово!

Наша скульптура простояла у дворі до самої весни! Її присипало новим снігом, вона підтавала, але ще у квітні, коли всюди сніг розтанув, у кутку двора височіла купа брудного снігу – наш Чорномор!