Одного дня Соня їла з банки вишневе варення і ляпнула трішки на чисту білу скатертину.
«Ой-ой-ой!» – злякалася вона, тому що хазяїн терпіти не міг плям і страшенно гнівався, коли Соня сідала з брудними лапами на стіл чи стрибала на його світлі брюки.
«Що тепер буде!» – подумала Соня, роздивляючись яскраву вишневу пляму.
Вона спробувала злизати пляму. Та пляма не злизувалася, а навпаки – чомусь збільшилася.
Соня почала лизати далі: лизала-лизала-лизала-лизала…
Та скільки вона не лизала, пляма тільки збільшувалась – і невдовзі з маленької акуратної плямочки перетворилася на величезну, завбільшки з тарілку, плямищу…
«Ще трохи, – у відчаї подумала Соня, – і буде одна суцільна пляма!»
І тут їй на думку спала геніальна ідея.
Собачка Соня вилила на стіл залишки варення й почала їх розмазувати.
«Ніякої вишневої плями не буде! А буде прекрасна вишнева скатертина без жодної плямочки!» – думала розумна собачка Соня, розмазуючи й розлизуючи варення по всій скатертині.
Розлизавши все, Соня всілася помилуватися своєю роботою і раптом з жахом виявила, що під банкою залишилася пляма…
Яскрава біла пляма на чудовій вишневій скатертині!
Соня зазирнула в банку, але варення там уже не було ані краплини…
Ох як лаявся Іван Іванович, побачивши цю пляму, хоча була вона цілком білою і чистою.
«А що було б, – подумала розумна собачка Соня, – якби я залишила ту, брудну і негарну… Просто страшно уявити!»