Чи знаєш ти Ларсонів? Ні, не тих Ларсонів, що завжди вітаються на вулиці та подеколи ходять до вас у гості.
Я говорю тобі про хитрих Ларсонів. Якщо ж я додам, що хитрі Ларсони живуть у норі, то ти одразу й зрозумієш, що йдеться про найбільшу та найхитрішу родину на весь ліс.
Ти, певно, й не підозрював, що частенько проминав їхню нору. Так, авжеж! Пригадуєш той кам’янистий пагорб, всуціль порослий ялівцем, де напровесні найперше тане сніг, а влітку найспекотніше?
Отож саме там, глибоко в землі, татусь Ларсон спорудив родині затишну домівку. Якби тобі пощастило зазирнути туди, ти передовсім побачив би звичайнісіньку кухню. Уздовж однієї стіни там стоїть величенький дерев’яний ящик – то буфет для лисячого харчу. Там же матуся Ларсон зберігає і порожні бляшанки, які залишили в лісі різні нечеми. Ті бляшанки слугують Ларсонам замість тарелів та кухлів, а в найбільшій матуся Ларсон готує смачну вівсяну кашу для всієї родини та ще багато всякої всячини. На кухні є й стіл, який татусь Ларсон власноруч змайстрував зі старого пенька та дощечок, а матуся Ларсон вкрила білосніжною скатеркою.
За кухнею розташовується велика вітальня, де щовечора сходиться вся родина Ларсонів, аби погомоніти про те, як минув їхній день. Поряд – дитяча, з ліжками, вкритими ялиновим віттям, щоб лисенятам було тепло та м’яко спати.
До лисячої домівки ведуть три приховані входи: перший – біля чималого пня, другий – під замшілим каменем, і третій… але тс-с-с! бо про нього знає лише татусь Ларсон. І ним він скористається, лише коли лисяча родина опиниться в небезпеці і не буде змоги втекти першими двома.
Якщо ти вважаєш, що нора завелика, то згадай, що й родина Ларсонів чималенька! Найперший, звісно, татусь Ларсон, незрівнянний крутихвіст, що завше виходить сухим з води. Йому вже чимало років, і він має надію, що його малеча невдовзі твердо стане на лапи й сама шукатиме собі поживу.
Наступна – матуся Ларсон, завжди лагідна й дбайлива. Та її не часто стрінеш у лісі, бо зазвичай вона сидить вдома, готує їсти та доглядає за лисенятами. А це ж бо клопітна справа, бо лисенят… аж чотирнадцять!
Найстарший син Ларсонів – Лабан. Він тільки-но закінчив лисячу школу, де виявив неабиякі здібності. І вчителі вважають, що колись він стане найхитрішим лисом на весь ліс, як, власне, і татусь Ларсон.
Менших братів звати Леопольд, Лаґе, Лассе-молодший та Лассе-старший, Леннарт, Лео та Лукас, а сестричок – Лаура та Ліннея, Лавіса, Лідія та Лоттен. Вони ще ходять до школи і мають найвищі оцінки з таких предметів, як «Плутощі», «Крутійство» та «Фокуси».
Але це тільки тринадцять лисенят, та ще є Людвіґ Чотирнадцятий. Він радше нагадує крихітний рудий клубочок з білою цяточкою на самому кінчику хвостика й ще замалий для школи.
Проте не думай, що з ним надто панькаються в родині Ларсонів.
Ні й ще раз ні: він на рівних бере участь в іграх старших братів та сестер. Вони борюкаються та кусають одне одного, перекидаються та котяться клубком, сміються та верещать – одне слово, влаштовують такий гармидер, що матуся Ларсон запевняє, наче земля над норою двигтить.
Так само як гратися, лисенята полюбляють слухати оповідки татуся Ларсона про його незліченні пригоди: про те, як він дурив найдосвідченіших гончих псів та, власне, й грізних мисливців, як підбирався до людських нір за харчем і взагалі який він хитрий та розумний.