Коли я був маленьким, закохуватися було якось не заведено. Серед дітей це вважалося ганебним і непристойним. Якщо раптом якийсь хлопчисько закохувався в якусь дівчинку, решта дітвори безжально дражнила їх і вказувала пальцем…
І ось одного разу влітку я абсолютно не збирався закохуватися. А збирався поїхати на дачу до бабусиної подруги в село Плюти. Це зовсім недалеко від міста. Там я сподівався зловити багато блискучих рибок. Я мріяв лазити на дерева в музеї-садибі письменника Корнійчука, який був якраз через дорогу від дачі. Хотів ходити вечорами в літній кінотеатр піонертабору «Лелека»…
Але в перший же день дачного життя я познайомився на пляжі з дівчинкою Манею. Вона була на рік старша за мене і займалася плаванням. А я плавати майже не вмів…
Ми познайомилися, і вона пообіцяла навчити мене плавати кролем, брасом і навіть батерфляєм (якщо вийде)! І ми цілий тиждень щодня плавали разом! І разом лазили по деревах і через паркан музею Корнійчука за смачними абрикосами! І рибок разом ловили! І я зрозумів, що закохався… Але нікому, звісно, про це не говорив…
І ось якось увечері ми пішли великою компанією в літній кінотеатр. Подивилися кіно про Чингачгука (або Чінгучгука?), а потім вирішили прогулятися додому не прямою дорогою, а по луках – далекою окружною стежкою. Був гарний тихий вечір, бузкове небо і рожевий туман над лугом. Мукали корови в селі, а ми йшли і розмовляли про індіанців.
Раптом я побачив купу старої пророслої картоплі – хтось викинув її прямо на землю посеред лугу. Я згадав, як тато розповідав мені про те, як можна закинути яблуко на багато-багато-багато метрів уперед! І я вирішив здивувати всіх (особливо Маню, звичайно).
Я попросив усіх почекати мене біля купи картоплі, а сам побіг до кущів. Виламав гарну пружну лозину з верби і прибіг назад. Але всім стало нудно, і вони пішли стежкою далі.
Я наштрикнув на кінець палиці картоплину і з усього розмаху запульнув її! Вона злетіла високо-високо в небо… І раптом я зрозумів, що вона летить прямо в компанію моїх друзів!
Я голосно закричав їм, щоб вони розбіглися, але вони були далеко і не розчули. Тільки Маня озирнулася на мій голос і… картоплина поцілила їй просто в лоба!
Коли я підбіг, Маня плакала… Я просив пробачення, але вона відвернулася і втекла додому.
Більше вона жодного разу не вчила мене плавати і взагалі зі мною не спілкувалася… А потім ми повернулися до Києва, додому.
Так закінчилося моє перше кохання…