Корабель капітана Медіана називався «Карась», але пахло на ньому не рибою, а мандаринами. Це був корабель-жуйковоз: він возив до Дивувандії мандаринову жувальну ґумку. І тепер він теж її віз – цілих чотири ящики. Дмитрикові ноги самі пішли палубою до цих духмяних ящиків з помаранчевими наклейками.
– Стоп! – зупинив Дмитрика капітан й насунув йому на голову безкозирку.
– З цієї хвилини, – сказав він урочисто, – ти не просто хлопчик, ти – юнга!
Кібрик теж отримав безкозирку, але відразу вдягти її не зміг. Спочатку довелося проколоти в ній дві дірочки для антени. Погляньте, як йому пасує матроський кашкетик! Правда, гарний? Такому матросові можна сміливо довірити штурвал.
– Юнго, віддай кінці! – скомандував капітан.
«Які ще кінці?» – розгублено подумав Дмитрик і відповів:
– Так я їх у вас не брав…
– Кінці, – підказав йому Кібрик, – це по-морському канати. Віддати кінці – значить відв’язати корабель від берега.
– Ага, зрозуміло! – сказав Дмитрик і відв’язав «Карася».
– Малий вперед! – наказав Кібрикові Медіан. Морською мовою це означає, що корабель має йти повільно. А Метелко подумав, що капітан звертається до нього: біжи, малий, вперед! І побіг. Добіг до самого носа корабля – і зупинився збентежений…
– Юнго Метелко, надраїти палубу! – прогримів гучномовець. Дмитрик здогадався, що це говорить капітан.
Драїти – означає мити й чистити. Це слово Дмитрик знав. «Нумо на кухні підлогу надраїмо», – казав йому щонеділі батько.
Дмитрик знайшов пусте цеберко з мотузкою. А водогінного крана не побачив ніде й вирішив зачерпнути з моря.
Цеберко застрибало на хвилях, потім сьорбнуло води. Мотузка відразу натяглася, мов струна. Дмитрик щосили потягнув цеберко, а воно щосили потягло Дмитрика.
– Мамо! – закричав юнга Метелко, вивалюючись за борт. Та в цю мить хтось міцно вхопив його за п’ятку.
– Раз-два, взяли! – скомандував сам собі капітан Медіан і витяг хлопця разом із цеберком на палубу.
– Якесь нещасне відро подужало мого юнгу! – сказав він сердито. – Мабуть, мало каші їв!
І він відправив робота на камбуз – варити манну кашу.
Поки Кібрик варив, Дмитрик був рульовим. Він стояв за гарним дерев’яним штурвалом. Покрутиш його праворуч – і «Карась» іде праворуч. Покрутиш ліворуч – і «Карась» ліворуч. Але рульовий Метелко намагався не крутити без дозволу – боявся, що корабель налетить на скелю. А скель довкола було бага-а-ато! Гострих, дуже схожих на трикутники в Петриковому зошиті з геомудрії.
– Що таке геомудрія? – спитав Дмитрик у капітана.
– Як ти сказав? – здивувався Медіан. – Ану повтори!
– Геомудрія! – повторив Метелко. – Так було написано на зошиті, в якому я вас намалював.
– Не «геомудрія», а геометрія! – зареготав капітан. – Ти помилився, коли читав. Ге-ге-ге! Але ти – га-га-га! – чудово помилився. Геометрія дійсно дуже мудра наука – го-го-го!..
Від сміху в капітана потекли сльози, він став витирати їх великою хусткою й не помітив жахливої небезпеки. А Метелко дивився на нього й теж не завважив, що «Карась» прямує просто на скелю.
«Трах-тарарах!» – пролунав гуркіт; це залізний ніс корабля вдарився об кам’яний виступ. Від сильного поштовху Медіан з Дмитриком упали на палубу.
– Корабельна аварія! У носу пробій! – гукнув, підводячись, капітан. Рульовий Метелко теж підвівся й почав обмацувати ґулю на голові. У цей час із камбуза на палубу вийшов Кібрик. Він ніс повне відро манної каші з варенням.
– Смачного! – промовив робот. – Займуся ремонтом.
Він переніс ящики з жуйкою на корму. Від їхньої ваги вона опустилася у воду, а ніс «Карася» задрався, як у хвалька. Діра-пробоїна піднялася разом із носом. Тепер вона була над водою.
– Лишилось її заварити, – сказав Кібрик. – Адже я, між іншим, й електрозварник.
«Клац!» – на животі в робота відчинилися дверцята. За ними капітан із Дмитриком побачили шафку, в якій лежали й висіли різні інструменти. Кібрик узяв звідти зварювальний пістолет. Потім дістав великі ножиці, вирізав із залізного листа чималу латку й закрив нею діру-пробоїну.
– Латку з матерії пришивають голкою, – сказав він Дмитрикові, – а цю я пришию зварювальним пістолетом. Увімкни його в розетку в мене на спині, адже він електричний.
Кібрик підніс пістолета до латки і сказав: «Нумо!» З пістолета забилася об залізо маленька блакитна блискавка. Вона так яскраво сяяла, що Дмитрик із Медіаном примружились. А робот дивився на електричну блискавку зеленими очима й акуратно вів її уздовж краю латки.
– Готово! – сказав робот. – Латку приварено.
– А чи не відпаде вона від ударів хвиль? – спитав капітан. – У морі бувають такі-і величезні хвилі! Вищі за слона!
– Моїй латці не страшний жоден слон, – образився Кібрик. – Її можна хіба що відпиляти залізною пилкою, але це дуже важко.
– Дякую, Кубрику! – сказав капітан.
– Я не Кубрик, а Кібрик, – виправив його робот.
– Байдуже, – сказав Медіан. – Мені звичніше говорити «Кубрик». Бо це гарне морське слово.
– Гарне, – погодився робот, – але мене звуть Кібрик. Правда, дядечку Дмитрику?
– Юнга – твій дядько? – здивувався капітан.
– Так, він – брат мого тата, Петрика Метелка.
– Отакої! – вигукнув Медіан. – А скільки ж цьому дядькові років?
– Було п’ять, а буде сім! – з гордістю відказав Дмитрик. Він хотів було додати, що невдовзі піде до школи, та в животі в нього голосно забурчало.
– Це сигнал обідати! – сказав капітан. – Ми зовсім забули про відро з манною кашею.
– І полуничним варенням! – додав Дмитрик, ковтаючи слинку. Такого апетиту він не мав ще ніколи.
– Де твоя миска, Кубрику? – спитав капітан.
– Я не Кубрик, а Кібрик, – сказав робот. – Миска мені не потрібна. Я працюю не на каші, а на електриці.
– Вона смачна? – зацікавився Дмитрик.
Кібрик не відповів. Його очі, спрямовані на сусідню скелю, яскраво спалахнули:
– Бачу за скелею великий корабель під чорними вітрилами! Називається «Акула».
– Пірати! – закричав Медіан. – Цього ще бракувало! Заводь, Кубрику, мотор – і повний вперед!
– Я не Кубрик, а Кібрик, – знову виправив його робот.
– Гаразд, не сперечайся! Заводь!
Але двигун не заводився – у ньому щось поламалося.
– Юнго Метелко! – наказав капітан. – Біжи вниз, ремонтуй мотор! А ми з Кубриком будемо захищатись!
І він здійняв над «Карасем» три різнокольорових прапорці, які морською мовою означають «УРА!».