Дмитрик на Дереві Добрих Справ

Капітан Медіан замінив роботові запобіжника, й мандрівники зійшли з «Карася» на берег. Посеред синьої від троянд галявини росло Дерево Добрих Справ. Дмитрик відразу побіг до нього.

– З приїздом! – сказали з Дерева. – Гей, хлопчику, відкрий рота!

Дмитрик відкрив – і в рот йому влетів шоколадний жолудь.

– Ну що, влучно я кидаю? – запитали з Дерева.

Р-раз! – і з верхівки дуба з’їхала по мотузці, ніби циркачка, кудлата засмагла дівчинка з веселими очима.

– Привіт! – сказала вона, обсмикуючи руду плетену сукню. – Мене звуть Тягнучка. А як тебе?

– Ніяк! – відповів Дмитрик, тому що раптом зніяковів.

– Цікаве ім’я, – похвалила Тягнучка. – Послухай, Ніяку, а по деревах ти лазити вмієш?

– Ще й як! – сказав юнга Метелко.

– Ну тоді полізли до мене в гості! Взагалі в нас із бабусею є ліфт, але без нього набагато цікавіше.

Р-раз! – і вона зникла в листі дуба. Дмитрик, як міг, поліз за нею, голосно сопучи і розштовхуючи носом мандарини.

Певно, Тягнучка зачепилася сукнею за сучок, тому що слідом за нею тяглася руда вовняна нитка. Ця нитка привела Дмитрика до великого дупла, в якому кудлата Онучка мешкала зі своєю Бабусею. Ліворуч від входу висіла блакитна поштова скринька, а праворуч стояв на товстих гілках холодильник із намальованим на дверцятах білим ведмедем.

Тягнучка сиділа на порозі дупла, теліпаючи довгими ногами.

– Бабуся в Бамбаламську, – сказала вона. – Невдовзі повернеться. Хочеш морозива?

Відчинила холодильник – і Дмитрик охнув з подиву. Якого тільки морозива в ньому не було! У пачках! У трубочках! У скляночках! Шоколадне, мармеладне, виноградне!.. Дмитрик примружився і взяв навмання «Дивувандське бананове з суничним кремом».

Морозиво було дивовижно смачним! Дмитрик з’їв його миттю і поглянув на Тягнучку: чи не запропонує другу порцію? Та вона сказала:

– Лізьмо вище! Залишилося п’ять хвилин. О восьмій вечора я повинна зробити добру справу.

– Яку? – спитав Дмитрик.

– Побачиш!

І дівча зникло, лише руда сукня майнула в зеленому листі.

Дмитрик, пихкаючи, подерся слідом. Він ніколи ще не лазив по таких величезних деревах, але не міг же показати цій Онучці, що боїться висоти.

Ось юнга Метелко доліз майже до вершини дуба. Вище було тільки гніздо Лелеки-Листоноші. Тягнучка сиділа в гамаку між гілками і, дриґаючи ногами, дивилася в підзорну трубу, що висіла на мотузочці, немов ялинкова іграшка.

– Швидше сюди! Залишилась одна хвилина! – нетерпляче покликала вона юнгу Метелка.

Але Дмитрик ніби прилип до стовбура. До гамака треба було пройти гілкою цілих три кроки.

– Та ти не бійся, – сказала Онучка. – Бабуся ходить тут щодня!

– Я не боюся, я перепочиваю, – почервонів юнга Метелко.

– Гаразд, відгадай поки що загадку, – запропонувала Тягнучка. – Без лапок, без вух, а зайчик. Ну?..

Дмитрик так здивувався, що забув про свій страх і легко пройшов по гілці до гамака.

– Залишилося півхвилини, – сказала Тягнучка. – Ну що, здаєшся?

Вона дістала з кишені дзеркальце і стала ловити ним сонячний промінь.

– Відгадав! – зрадів Дмитрик. – Без лапок, без вух – це ж сонячний зайчик!

А зайчик вистрибнув у дівчинки з долоні і поскакав через дивувандський ліс, віддзеркалюючись від настромлених на ялинки дзеркальних верхівок. З останньої ялинки він стрибнув до озера й відскочив від дзеркального коропа, який чекав на нього, плаваючи на боку. У підзорну трубу було видно, як зайчик весело застрибав Бамбаламськом, відбився від вітрини універмагу, від фари баштового крана і влетів у відкрите вікно на п’ятнадцятому поверсі. У кімнаті спав Пекар. Зайчик сів йому на перенісся, і Пекар одразу прокинувся. Він посміхнувся, вийшов на балкон і помахав Тягнучці рукою, а потім почав старанно робити вечірню зарядку.

– От і зробили добру справу, – сказала Тягнучка. – Розбудили Пекаря, адже йому час до праці.

– Хіба він працює ввечері? – здивувався Дмитрик.

– Так. І ввечері, і вночі, аби вранці в магазині був свіжий хліб.

«Чип-чип! Чип-чип!..» – запихкало вдалині. Понад лісом пливла в бік Дерева Добрих Справ кучерява біла хмарка.

– Паровозик! Бабуся їде! – радісно закричала Онучка. Вона вхопилася за мотузку і – р-раз! – зісковзнула на галявину. А Дмитрик залишився в гамаку. Не вмів він так – і годі!..

– Гей, Ніяку! Поквапся! – покликала Тягнучка.

– Я ніякий не Ніяк! – відповів юнга Метелко. – Мене звуть Дмитрик…

– Нарешті представився! – пирснула Онучка. – Ну гаразд, сиди, я пришлю тобі ліфт.

Вона пронизливо свиснула – і над головою в Метелка закрутилася гілка, намотуючи на себе ланцюг. До ланцюга був прив’язаний Крокодил. Піднімаючись, він бурмотів:

– Не бійся, я добрий! Я тільки візьму тебе зубами за комір і доставлю вниз!

– Не треба! Я сам, без ліфта! – вигукнув юнга Метелко і миттю з’їхав по мотузці додолу.

– Отак би відразу! – схвалила Тягнучка.

Вони побігли на край галявини – до будиночка з вивіскою «Станція Бабусине-Грибусине». Посеред платформи сиділи на ящиках із жувальною Гумкою капітан Медіан та робот. Побачивши Тягнучку, обидва звелися на ноги, й капітан віддав їй честь.

«Чип-чип! Чип-чип!..» З лісу виїхав паровозик із чотирма різнобарвними вагонами. З вагонів із веселим гамором висипали діти, а слідом на платформу вистрибнула Бабуся Грибуся. Рум’яна, товстенька, у великому круглому капелюсі, вона справді була схожа на гриб. Останнім виліз дивувандський поет – Осел Іполит. На голові в нього теж красувався капелюх, тільки солом’яний.

– Шикуймося! – затріщала з даху будиночка Сорока-Білобока. – Я сфотографую вас для своєї газети. Гості з Бабусею – у центрі! Хлопчику, поправ безкозирку! Всі радісно дивляться на Осла Іполита, який читає гостям свої нові вірші!..

Осел Іполит став на задні ноги, вдарив себе копитом у груди й урочисто продекламував:

  • Яка зворушлива ця мить!
  • У мене навіть хвіст тремтить.
  • Ура-ура! Іо-іо!
  • Я вам кажу: «Ласкаво про!»

– Браво! – крикнула Сорока, клацаючи фотоапаратом. – А тепер аплодуймо!

Дмитрик заплескав у долоні найголосніше.

– Що таке «ласкаво про»? – спитав він у Тягнучки.

– Це означає «ласкаво просимо», – пояснила вона. – Осел Іполит жахливий роззява і часто губить кінці слів.

Капітан Медіан роздав усім, хто був на галявині, мандаринові жуйки – цілий ящик.

Решту ящиків робот завантажив у потяг, щоб Паровозик відвіз їх до Бамбаламська.

Лише Бабуся Грибуся відмовилась від частування. Вона запросила всіх до Дерева Добрих Справ, спритно піднялась на його нижню гілку і рівно о восьмій, коли в Дмитриковому місті по телевізору йде вечірня казка, почала розповідати вечірню билицю…