(Перша вечірня билиця)
Жив собі маленький паровоз Чип-Чип. Він тягав по дзвінких рейках потяги. Так-так! І дорогою наспівував веселу пісеньку:
- Під сосною білий гриб,
- Чипу-чипу-чип-чип-чип!
- А зимою – білий пух,
- Чипу-чипу-чух-чух-чух!
- Між кущів якась примара.
- Я пускаю білу пару.
- Чипу-чипу, чиф-чиф-чиф –
- Ні примари, ні кущів!
Якось Чип-Чип стояв на станції та обідав – їв хрумке вугілля й запивав холодною водою. Щойно він проковтнув останню вуглинку, як підійшла дівчинка з книжкою в руці.
– Ти любиш загадки? – спитала вона.
– Ух-чух-чух! – відповів Чип-Чип, що значить паровозячою мовою «Дуже люблю!».
– «Цілий рік стоїть бабуся в тому самому кожусі», – сказала дівчинка. – Що це таке?
– Кожух бабусі – це, певно, моя пара, – відповів Чип-Чип. – Вона завжди біла – що влітку, що взимку.
– Ні, – сказала дівчинка, – ти помилився. Поміркуй як слід.
Чип-Чип міркував, пихкав-чмихав, але так нічого й не вигадав. Він так старанно думав, що в нього почала боліти голова. І він попросив дівчинку викликати до нього лікаря.
Лікар надягнув білий халат, простукав Чип-Чипа молотком і сказав:
- Це, безперечно, хвороба сердечна.
- Я вам у маслянку наллю валер’янку.
- Ще й літр зеленки туди я додам –
- Я сам її п’ю, отже раджу й вам!
- І не тягайте тяжкі вантажі –
- Я не дозволив, так всім і кажіть!
- Більше гуляйте на свіжому лузі!
- Все, я поїхав у гості до друзів.
– Отакої! – мовила дівчинка. – Це я в усьому винна. Якби не моя загадка, ти б не захворів.
– Так, – прошепотів Паровозик, – я занедужав. У мене, здається, підвищились тиск і температура.
– Пусте! – сказала дівчинка. – Я тебе зараз вилікую. Бабуся в тому самому кожусі влітку і взимку – це ялинка! І не треба тобі пити жодної зеленки. Й гуляти луками теж не треба, ти ж не корова!
– Ялинка! – зрадів Чип-Чип. – Як же я сам не допетрав! Тут на світлофорі загорівся зелений сигнал, і Паровозик вирушив у дорогу.
– Хочеш, я тобі теж задам загадку? – гукнув він наостанок дівчаті. – «Маленький, чепурненький, крізь землю пройшов» – що це?
– Гриб, – відповіла дівчинка.
– А ось і ні, – засміявся Чип-Чип, – це я! Це я проїхав крізь тунель!
Він швидко тягнув за собою довгий важкий потяг та голосно й весело співав:
- Схожий я хіба на гриб,
- Чипу-чипу-чипу-чип?!
- Це велика сміхота,
- Чипу-чипу-тра-та-та!
