Кролик Пушок поспіхом розповідав Онучці та Дмитрикові про свої пригоди й повсякчас озирався: чи не женеться хто за ним?
– Не тремти так, – сказала Тягнучка. – Ми поїдемо далі, а ти біжи поряд, і ніхто тебе не чіпатиме.
– Не можу бігти, – сумно відповів Кролик. – Я маю спершу поїсти, бо інакше помру.
– Зараз щось придумаємо! – заспокоїла його Тягнучка. – Онде росте СИРОЇЖКА. Вона смачна. Їж, не бійся, тільки не поспішай! З неї утвориться щось цікаве.
– Не страшне? – спитав Кролик.
– Анітрохи не страшне. Смачного!
Кролик жадібно накинувся на сироїжку, проковтнув літеру А, потім чотири наступні – й утворився… СИР. Чималий кусень золотавого сиру!
Тягнучка простягла його Дмитрикові:
– Сховай за пазуху. З’їмо на сніданок. А тепер за мною! До Бамбаламська!
«Дуже полюбляє командувати», – подумав Дмитрик, але нічого не сказав, бо кудлате дівча вже неслося на ковзанах по рейках. Поруч із нею біг чорний Кролик.
– Наздоганяй! – гукнули вони юнзі Метелку.
Наступна станція називалася Великий Каштан. Перед нею стояв світлофор, мигтів жовтим оком і нудно торочив людським голосом:
– Обережно, каштанопад! Обережно, каштанопад!..
Онучка з Кроликом зупинилися.
– Що, каштанчиків злякалися? – засміявся Дмитрик. – Ану дайте дорогу!
Раптом попереду щось гучно бовкнуло й затріщало, наче з даху впав кавун.
– Що це? – здивувався Дмитрик.
– Каштанчик упав, – відповіла Тягнучка.
«Нічогенькі каштанчики! – вжахнувся Метелко. – Такий як вріже по голові!»
Вони обережно проїхали під Великим Каштаном і побачили на галявині дивні гори. Кам’яні – не кам’яні, сніжні – не сніжні…
– Це Посудні гори, – пояснила Тягнучка. – Гори немитого посуду. Таких немає в жодній іншій країні.
– Ну й чудасія! – здивувався Дмитрик. – А звідки вони взялися?
– Розумієш, тут поблизу живе одна принцеса, вона ніколи не миє посуд. Поїла – й викидає.
– Вона що, несповна розуму? – спитав Метелко.
– Тс-с-с! – перебив його чорний Кролик. – Сюди хтось іде!..
– Пр-ровалитися мені на цьому місці! – пролунав за деревами брутальний покрик.
– Горлохват! – впізнав Дмитрик голос отамана піратів.
– Підкрадайтеся швидше! – горлав Горлохват. – Поліціянти ви чи дохлі черепахи?!
Тягнучка схопила Дмитрика за руку, а Кролика за довге вухо, й вони стрімголов побігли до Посудних гір.