Ледве наші мандрівники сховалися за горами, як із лісу вервечкою вийшли пірати. Вони були в сірих мундирах ледарської поліції й у високих рипучих чоботях.
Попереду скрадався Горлохват, за ним – злобний Лобуряка, за Лобурякою, сопучи, плентався товстий Нахаба. А хто це там четвертий – хитрий, з гострим носом? Та це ж Нехлюй! За ним, повискуючи колесом, сунеться порожній візок, якого штовхає низенький Дурношльоп.
– Стій! – скомандував отаман. – Тут зробимо засідку. Всім зрозуміло, що наказав нам Його Величність Король?
– Авжеж! – відповів Дурношльоп.
– Тоді поясни, що ти зрозумів, – зажадав отаман.
– Не можу, – скривився Дурношльоп, – мені чоботи тиснуть.
Горлохват розлютився:
– Хай тобі грець! Доведеться тлумачити все спочатку. Але попереджаю: якщо знову не втямите, я продірявлю ваші ледарські шкури!
І він тицьнув кожному попід носа великий чорний пістолет.
– Отже, повторюю, – товкмачив Горлохват. – Бачите стежку під каштаном? Нею невдовзі вертатиметься з поля Тракторист. Він зранку… це саме… як воно називається? Орав землю. Ми нападемо на нього, зв’яжемо й доставимо візком до Ледарська, у Тюремну вежу Його Королівської Величності.
– А хто візка штовхатиме? Знов я? – заскімлив Дурношльоп. – Ні-ні-ні!
– Цить! – гримнув на нього Горлохват. – Ти б краще спитав: а чому це Його Ледарська Величність вирішила напасти саме на Тракториста?
– Зрозуміло, чому! – втрутився Нахаба. – Мабуть, Тракторист найслабкіший з працелюбів.
– Найслабкіший? Га-га! – вишкірив зуби отаман. – Та в нього сили вистачить на чотирьох! Просто він має, провалитися мені на цьому місці, надзвичайно важливу професію. Так сказав королівський мудрець Мерзотель.
– Що ж у ній такого важливого? – похмуро спитав Лобуряка. – Катається собі полем на тракторі…
– Ги-ги-ги! – заіржав Горлохват. – Ну й дурень же ти! Тракторист не катається, а орає й посіває… Тьху ти! Оре й сіє. Він оре землю та сіє хліб. Так сказав королівський мудрець.
– Ну то й що? – спитав Нахаба, копирсаючись у носі.
– А ось що: ми схопимо Тракториста – і працелюби залишаться без борошна і без круп. У них зникнуть каші, хліб, млинці…
– І тістечка! – облизнувся Нехлюй.
– Так, – підтвердив Горлохват, – і тістечка! У Бамбаламську почнеться голод. Працелюби стануть хирлявими, як кульбабки. Ось тоді, каже Мерзотель, ми й підкоримо їх усіх одним пальцем.
– Мізинчиком! – радісно вигукнув Дурношльоп. – Оп-паньки!
Отаман поплескав його по спині:
– Ти, я бачу, герой!
– Авжеж, я такий! – відповів Дурношльоп, випинаючи кволі груди.
– Тоді для тебе є завдання, – вів далі Горлохват. – Бери ціпок і сідай під каштан. Як побачиш Тракториста, кричи «Улю-лю!» та кидай ціпка в листя. Каштани посиплються на Тракториста, мов град. Він знепритомніє, і ти його мі-і-іцно зв’яжеш.
– Чому все я та я! – вискнув Дурношльоп. – А ви що робитимете?
– Не хвилюйся! – відказав Горлохват. – На нас чекає інша неабияка справа. Наш розвідувальний ворон, наша оката пташка додивилась, що залізне опудало стоїть на березі без догляду. Ми прогуляємось до нього, виламаєм дверцята на животі й повернемося з повним мішком золота!
– Ур-а-а! – заверещали Нахаба, Лобуряка та Нехлюй.
– І я, і я з вами! – заскиглив Дурношльоп. – Я сам нудьгуватиму в засідці!
– Тобі ж чоботи тиснуть, – хитро нагадав Нехлюй. – Тож сиди й мовчи.
– Прип-пинити розмови! – гаркнув Горлохват. – Оголошую Дурношльопу королівський наказ: як почує кроки, нехай кричить «Улю-лю!» й кидає ціпка в каштан. Решта – ш-шикуйсь! Мішок для золота взяли? До залізного опудала – щоб його попутало! – кроком руш!..
– Еге-ге, що ж нам робити? – прошепотів Дмитрик Тягнучці. – Мені б зараз хоч якусь зброю!
Він сунув руку в кишеню, але зброї не знайшлося. Там лежала тільки помаранчева наклейка від ящика з мандариновою жуйкою.
– А посуд хіба не зброя? – вигукнула Тягнучка, залізаючи на Посудні гори.
– Бий піратів! – заволала вона та жбурнула брудну тарілку в Горлохвата.
– «Дзинь!» – задзвеніла від удару голова отамана. «Бом-мс!! Бам-мс!!!» – це влучили йому в лоба салатниця й чавунна сковорідка.
Отаман захитався і впустив пістолет.
– Наших б’ють! – заверещав Дурношльоп і впав, оглушений емальованою каструлею.
«Це ж не Тягнучка, – подумав Дмитрик, – це справжній посудомет!» Вони з Кроликом ледве встигали подавати їй «метальні снаряди». Кожен влучав точнісінько в ціль! Пірати кинулися врозтіч.
– Боягузи! – загорлав Горлохват. – Кого злякались? Це ж дівч…
Він не договорив слово «дівчисько», бо йому в рота влетів ополоник. Отаман вирячив очі та з ополоником у роті дременув рачки за рештою.
– Ура! – закричали Дмитрик та Кролик.
– Ну як, влучно я? – гордо спитала Тягнучка.
Пірати заховались за деревами і почали радитись. Онучка теж влаштувала військову нараду.
– Ми маємо взяти їх у полон, – сказала вона.
– Так! – пискнув Кролик.
– Але це не так уже й легко, – вела далі Тягнучка.
– Важкувато! – зітхнув Кролик.
– Я придумала воєнну хитрість, – сказала Тягнучка.
– Не одна ти така розумна! – шмигнув носом юнга Метелко і вийняв із кишені помаранчеву наклейку.
Дмитрик зашепотів свою хитрість Кроликові в ліве вухо, а Онучка зашепотіла в праве. У нещасного Пушка запаморочилося в голові. Він кивнув на знак згоди, взяв у зуби Дмитрикову наклейку та шмигнув у кущі.
А пірати страшно заревли й пішли в атаку. Перед собою вони котили посудонепробивний візок із хмизом.
– Здавайся, така-сяка! – горлав Горлохват. – Ох і задамо ми тобі!
Тягнучка смикнула Дмитрика за рукав:
– Біжімо!
І вони понеслись по шпалах у зворотний бік. Пробігли під Великим Каштаном, потім під світлофором, який без упину товкмачив: «Обережно, каштанопад!» Позаду гупали чоботи – погоня!
– Стій, стрілятимемо! – верещали пірати.
Саме тут стали в пригоді Дмитрикові військові хитрощі. Кролик Пушок сидів за кущем, з рота в нього стирчала НАКЛЕЙКА. Він пропустив Дмитрика з Тягнучкою, кинувся під ноги розбійникам та миттю відгриз від наклейки дві перші та дві останні літери. Утворився КЛЕЙ. Ціла калюжа чудового клею! Пірати забігли в неї й прилипли. А Кролик зник у кущах.
Він зірвав великий ЛОПУХ і, як навчила його Тягнучка, з’їв три перші літери.
– УХ! – пролунав такий розгонистий вигук, що в Кролика ледь серце не розірвалося. Однак Пушок не злякався. Він стрибав навколо приклеєних розбійників і хутко обгризав лопух за лопухом.
– УХ!.. УХ!.. УХ!.. – лунало з усіх боків.
– Ви оточені! – гукнули піратам дітлахи. – Беремо вас у полон!
І розцілували Кролика: Дмитрик у ліву щічку, а Онучка в праву.
Марно пірати смикались, намагаючись звільнитися, – їхні чоботи міцно приклеїлись.
– Пропала моя головонька, – заскиглили Нехлюй і Нахаба.
– Отут мені й кінець, – заридав Лоботряс.
– Зарано плачете, йолопи! – гаркнув Горлохват. – Робіть як я!
Він вистрибнув із чобіт і кинувся навтьоки до Великого Каштана. Решта дременули за ним.
А під Каштаном тієї ж миті отямився Дурношльоп, збитий з ніг емальованою каструлею. Він зачув тупіт піратів і вирішив, що то йде Тракторист.
– Улю-лю! – загорлав він, жбурнув ціпка в крону дерева і швидко накрився каструлею. Навкруги загупало, затріщало…
Коли гуркіт ущух, під деревом лежали чотири знетямлених пірати. Е-ге-ге, а де ж Дурношльоп? Із землі стирчить тільки каструля, що була в нього на голові. Виявляється, в каструлю вдарив важелезний каштан й увігнав Дурношльопа, наче цвях, у землю.
Дмитрик зняв каструлю з голови пірата, узяв його за вуха, але висмикнути із землі не зміг. Відтак, як у казці про ріпку, потягли утрьох: Дмитрик за Дурношльопа, Онучка за Дмитрика, Кролик за Онучку. Все марно! І тут до них долинула весела пісенька – це з поля повертався Тракторист. Він побачив побитих каштанами піратів і став робити їм штучне дихання.
– Це негідники! – сказав йому Дмитрик. – Вони хочуть підкорити працелюбів!
– Так! – підтвердила Тягнучка. – Вони хотіли посадити вас до в’язниці, аби працелюби охляли та стали слабкими, як кульбабки!
– Отакої! – здивувався Тракторист. Він поклав чотирьох піратів на візок, а Дурношльопа висмикнув із землі та взяв його під пахву.
– Відвезу до лікарні, – сказав він дітлахам. – Нехай їх спершу вилікують, а тоді побачимо.