Робот поставив прикрашену прапорцями карету біля Тюремної вежі. Тягнучка й решта пасажирів попрямували до палацу, а Кібрик став годувати кобилу Хвилинку. Він простягав їй травичку й уважно дивився крізь товсті стіни вежі. Побачив ката, який гострив сокиру, але Годинникаря з Дмитриком не виявив.
Далі Кібрик помітив за залізними дверима закручені штопором східці. Вони вели до підземелля. Кібрик почав прогулюватися навколо вежі, вдивляючись зеленими очима крізь землю. Збоку це виглядало так, наче він шукає загублену монетку.
– Гей, клоуне, що тобі тут треба? – спитали стражники.
– Шукаю свого дядечка, – чесно відповів Кібрик.
Стражники зареготали: вони вирішили, що клоун пожартував.
А робот угледів нарешті дядечка Дмитрика – глибоко-глибоко! Дядечко та Годинникар сиділи спиною до спини, зв’язані товстою мотузкою. Кібрик повернувся до карети і змінив різнокольорові прапорці над нею. Ці прапорці були не звичайні, а сигнальні. Вийшло важливе повідомлення.
«ДЯДЕЧКО В ПІДЗЕМЕЛЛІ», – прочитали Капітан і Онучка, побачивши прапорці з вікна палацу.
«ДЯДЕЧКО В ПІДЗЕМЕЛЛІ», – прочитала в підзорну трубу Бабуся Грибуся.
– Пошлемо на допомогу десант! – вигукнула вона й викликала рожевий вертоліт.
А тим часом король Байдик у святковій нічній сорочці відзначав день свого народження. Він сидів у засміченій їдальні на розхитаному троні, приймаючи подарунки. Ледарський швець подарував йому діряві пантофлі, ледарський квіткар – букет кропиви. Заморський гість – Ковтач Водогінних Труб – вручив королю мильницю зі шматком мила.
– Навіщо воно мені? – здивувався Байдик.
– Пускати мильні бульбашки, Ваша Величносте! – шепнув Мерзотель, який сидів поряд із королем, підклавши під себе м’яку подушку.
– Авжеж! – зрадів король. – Моя Величність любить пускати бульбашки… Хто ще приніс нам подарунок?
– Ми! – урочисто пропищав фокусник Кошуп. – Прийміть од нас, циркових артистів, цю шоколадну макітру з варениками.
– Шоколадна макітра з варениками! – захлинувся від радощів Байдик. – Наказуємо негайно розпочати обід!
Фальшиво та врізнобій заграли ледарські музики. Гості в масках сіли до столу.
– Оголошую меню! – прокричав королівський кухар. – На перше – юшка з киселю. На друге – кисільні тефтелі! На третє – кисіль. Смачного!
Їсти кисільний обід, та до того іще й пересолений, нікому не хотілося. Але відмовитись було неможливо, тому кожен хитрував, як міг. Ковтач Труб з апетитом проковтнув замість юшки кусень іржавої водогінної труби. Мудрець Мерзотель надів маску слона, голосно втягав кисіль хоботом і тихенько виливав під стіл. Усі заздро зиркали на короля Байдика та на його макітру.
– Хто добре їстиме, – пообіцяв король, – отримає на закуску морозиво.
– Кисільне? – понуро спитали гості.
– Справжнє! – хвалькувато сказав Горлохват. – Гей, служники, вкотіть сюди скриню з морозивом! Артисти, досить жерти, розважайте Його Ледарську Величність!
Артисти радісно повставали з-за столу. Першим виступив фокусник.
– Мене зовуть Кошуп! – пропищав він гордо і – хо-о-оп! – вхопив королівську макітру.
– Віддай! – заволав Байдик.
– Потерпіть, пане королю, – сказав Пушок. – Теж мені МАКІТРА! Зараз Ви побачите диво.
Він заворушив вусами, вигукнув: «Енц, бенц, дренц!» – і відкусив від неї по дві літери з кожного боку. Як ви гадаєте, що лишилося від макітри? Товстий КІТ!
Гості заплескали в долоні. Пушок зняв білого капелюха й розкланявся.
– Стратити фокусника! – затупав ногами король. – Він знищив мої вареники!
– Аж ніяк! – прошепотів йому на вухо мудрець. – 3 цього кота можна зробити дванадцять макітр вареників.
Король умить заспокоївся і наказав кухарю зі стражниками спіймати кота.
– А тепер виступає наш борець! – оголосив Пушок.
Під звуки музики на середину зали вийшов Автоінспектор.
– Хто хоче з ним поборотися? – спитав Кролик. – Хто тут найсильніший?
– Я! – сказав Горлохват і виліз із-за столу.
– Роздягайтеся до трусів, – сказав йому Пушок. – Та зніміть маску бегемота.
– Я без маски. Ти що, сліпий?! – гаркнув отаман піратів.
– Ох, вибачте, – пропищав Кролик. – Енц, бенц, дренц – починаймо!
Отаман піратів, не гаючи часу, схопив Автоінспектора за горло та почав душити.
– Це заборонений прийом! Так нечесно! – закричали Кролик, Тягнучка й Медіан.
– Тисни його, Горлохвате! – волали ледарі, а король Байдик – голосніше за всіх.
Однак Автоінспектор вирвався! Він звалив пірата на живіт і став перевертати його на лопатки.
– Чини опір! Напружуй м’язи! – горлали ледарі, але м’язи пірата через пияцтво та лінощі були м’якими, мов кисіль.
Горлохват програв. Король Байдик зі злості розбив свою тарілку. Натомість виступ акробатів королю сподобався: високий чоловік та дівчинка перекидалися, стрибали, тримали одне одного на здійнятих руках.
Поруч із королем сиділа його троюрідна племінниця – принцеса Невмія. Їй сподобався костюм акробатки, сплетений з рудої вовни.
«Де я бачила подібну сукню? – намагалася згадати Невмія. – Теж плетена й теж руда… Згадала! У ній була дівчинка, яка навчила мене мити посуд».
– Нагородіть її, Ваша Величносте! – попрохала принцеса. – Вона хороша.
– Нагородити дівчинку, вона хороша, – звелів Байдик.
– Як накажете нагородити? – спитав мудрець.
– Ми виконаємо її бажання, – відповів король. – Будь-яке бажання. Але тільки маленьке!
– Дівчинко! – покликав мудрець Тягнучку. – Тобі дуже пощастило: Його Ледарська Величність згоден виконати твоє маленьке бажання.
– Зовсім крихітне. Манюсіньке, – швидко додав король.
– Дякую! – сказала Тягнучка. – Я б хотіла подивитись на Тюремне підземелля. Кажуть, воно дуже заплутане і в ньому можна заблукати.
– Можна заблукати? – усміхнувся мудрець. – Та в ньому НЕМОЖЛИВО НЕ ЗАБЛУКАТИ! Вийти звідти можу тільки я, та й то з ліхтарем!
– Ой, як цікаво! – підстрибнула Тягнучка. – Покажіть його мені та моїм друзям.
Мерзотель почав перешіптуватися з королем.
– Ну зробіть, Ваша Величносте, що вона просить, – тихо сказала Невмія. – Ця дівчинка та хлопчик у безкозирці врятували мене від мишей!
«Еге-е! – здогадався король. – Акробатка дружить з хлопчиною в безкозирці!»
– Тепер зрозуміло, звідки вона є та навіщо сюди приїхала! – прошепотів у королівське вухо мудрець.