Пригоду з сірими щурами, вигнаними із замку, сороки рознесли по всій Швеції. Отож про хлопчика тепер знали всі – від пустотливих горобців до свійської худоби. А оскільки за два дні мало відбутися велике весняне свято на горі Куллаберг, то про це гомоніли вдвічі частіше. Коли хтось із лісових чи гірських мешканців уточнював час проведення свята, то обов’язково наприкінці розмови додавав:
– А ви чули про Нільса, малого хлопчика…
– Про якого? Отого, що з рогатки стріляв та передражнював усіх птахів? – перепитували.
– Та що ви таке кажете? Він уже став зовсім іншим! – дивувалися з такої необізнаності. – Чи ви не чули, що він урятував цілий замок з усіма його пожильцями від огидних щурів?..
Таку розмову можна було почути скрізь.
А як же почувався Нільс після тієї знаменної ночі? Хлопчик радів: тепер його вже ніхто не назве бешкетником! Авжеж, добру славу треба заслужити добрими справами. Та була одна річ, що затьмарювала його настрій: весняне свято… На горі Куллаберг зберуться і птахи, і звірі, там битимуться олені, змагатимуться зайці, співатимуть птахи, та найдужче всі очікуватимуть журавлиних танців – дивовижно красивого видовища. А Нільс… він же не тварина, щоб бути присутнім там. «А з іншого боку, – міркував з надією хлопчик, – я й не людина, щоб мені заборонили туди йти. Та ще й з дикими гусьми товаришую. Може, таки пустять…»
Поки Нільс сушив собі голову над тим святом, табун мирно пасся на заболоченому лузі. Акка з самого ранку, щойно хлопчик прокинувся, принесла йому на сніданок два горішки з-під ліщини біля замку. Але про свято не сказала ні слова. Нільс сидів на болотяній купині і спостерігав за табуном, а тоді перевів погляд на дах замку. Пан Ермен теж зиркнув зі свого гнізда на хлопчика і… легенько вклонився. Так-так, Нільс міг би заприсягтися, що той вклонився. Тільки от що він мав на увазі, той зарозумілий лелека – хтозна. Може, знову глузує з нього?
Раптом біля самісінького вуха почулося знайоме ґелґотіння:
– Аго-го-гов, Нільсе, чого-го ти так дивишся на дах? Хочеш до пана Ермена в го-гості, га?
Це Акка нечутно підійшла до його купини.
– Та ні, це я так… думаю… – не знав, що сказати, Нільс.
Гуска враз споважніла й мовила:
– Можу вга-га-гадати, про що ти думаєш. – А коли хлопчик сховав очі, вона додала: – Про свято, еге-ге ж?
Нільс сидів мовчки, й Акка зрозуміла, що вгадала.
– Нільсе, я га-гадаю, що ти маєш право там бути. От тільки зараз я ще пораджуся з паном Ерменом.
Почувши про лелеку, Нільс похнюпився. Ага, так він і дозволить йому там бути! Певно, тому він і вклонився глузливо.
Гуска знялася в повітря й полетіла до гнізда на замку, з якого бовваніла лелеча голова. Нільс зітхнув і вже не спускав очей із даху.
А там почалася цікава розмова.
Після привітань та поклонів Акка перейшла до справи.
– Тож коли, кажете, прилетить пані Ермен?
– Надвечір, шановна Акко, надвечір.
– То ви вдвох збираєтесь на велике весняне свято, еге ж?
– Та так.
Здавалося, Акка своїми питаннями прагнула вивідати настрій лелеки.
– А ми полетимо табуном. Та оце лише думаємо: брати чи не брати з собою хлоп…
Не встигла гуска договорити, як пан Ермен стріпнув крильми й скрикнув:
– Авжеж! Звісно! Ви ще й думаєте над цим? Цей маленький хлопчик – ні, цей великий рятівник! – обов’язково має побувати на святі. Я низько схиляюсь перед його хоробрістю. Та й не тільки я – всі мешканці замку завдячують йому своїм життям і волею.
До хлопчика долітало лише тріскотіння дзьоба – й жодного словечка. Аж ось від гнізда рушили вниз до болота обоє співрозмовників. Хлопчик зіщулився, наче його хтось збирався сварити. Наблизившись до Нільса, лелека набрав поважного вигляду і вклонився. Та так низько, що аж підчепив дзьобом жмутик моху, через що мав вельми кумедний вусатий вигляд.
– Нільсе, тобі, мабуть, хотілося б побувати на весняному святі, чи не так? – почав він, струшуючи з дзьоба «вуса». – Ох, та що ж це за капость на дзьобі!..
Нільс аж кулачки стиснув, слухаючи лелеку, який почав свою промову хтозна-звідки. «Ох і мудрий! Так і сказав би «нікуди не підеш» та й годі! А то завівся: хотілося б, хотілося б», – дратувався подумки малюк, чекаючи, поки лелека розгляне мох на дзьобі.
– Отож хочу тобі урочисто оголосити, що… Та що ж це за мох на носі?.. Що для нас – велика честь бачити тебе, рятівника замку, на весняному святі, – сказавши це, пан Ермен знову шанобливо вклонився.
У Нільса наче гора спала з пліч. Де й поділася лютість на лелеку, бо ж пан Ермен он як високо цінує його.
– Дякую, пане Ермен… – почервонівши, мовив хлопчик.
Як чудово все обернулося! День був той самий: гуси так само мирно паслися, лелека, повернувшись додому, виглядав із гнізда пані Ермен, яка от-от мала прилетіти, а Нільс… Нільс мало не скакав од радощів.