День минув пречудово. Гуси вирішили заночувати тут, а вранці рушити далі. Нільса захоплювало все на острові: стрімкі скелі, ліси, величний королівський замок, гомінкі сусідські табуни, безліч ягід і горіхів, які йому одне за одним носили гуси. Надвечір він раптом згадав, що Мартин не приніс йому жодних ласощів, та й самого гусака він не бачив. Хлопчик неабияк схвилювався, де він може бути. А тут ще й двоє гусей спитали в нього за Мартина, бо хотіли з ним побавитися.
Нільс підскочив і рушив на пошуки товариша. Серце шалено калатало: «Може, його наздогнав болотами лис Смірре? А може, якийсь мисливець підстеріг угодованого гусака?» Разом із ним шукали й гуси, та марно. І коли вже геть звечоріло, Нільс просто сів на жмут сухої трави й сумно дивився вдалечінь. Острів знов огорнув туман, пробираючи Нільса до кісток. Хлопчик уже мало не плакав, коли раптом з густого туману вистромилась голова, тоді шия, а тоді повагом виступив і весь гусак. Нільс кинувся до нього, обхопив за шию.
– Мартине, де ти був? – питався він. – Я вже думав, що Смірре…
– Де був? – перепитав здивовано гусак. – Та де ж я міг бути? Де і всі – натрапив на зелену траву, отож і пасся понад берегом.
– Але ж я шукав по всьому бере…
– А які ж там водорості, якби ти бачив! – обірвав його Мартин і вдоволено закотив очі. – Тобі такі й не снились! Зелені, слизуваті, аж у роті тануть! А комашки!
Нільса мало не знудило, коли він уявив собі таку «смачну» поживу. Тож він більше не розпитував, а забрався під гусяче крило й заснув.
Уранці теплий сонячний промінчик лагідно торкнувся хлопчикової щоки, він потягнувся, протер оченята, подивився довкола і посміхнувся. Авжеж, день буде гарним. Туман геть розвіявся, блакитним небом котилися хмарки, немов пухнасті білі кошенята. Довкола паслися гуси, качки, трохи далі походжали лебеді. І раптом він усвідомив, що лежить не під крилом, а в гнізді. А Мартина й близько не видно. Хлопчик скочив на ноги й кинувся до гусей: розпитував їх про гусака, уточнював, де ж те узбережжя з гусячими ласощами. І виявилося, ніхто з самого ранку ніде не бачив Мартина. А тут ще й Акка почала скликати всіх до польоту.
Хлопчик мало не плакав. Невже справді підкрався той підступний Смірре? Як же він його прогледів? Картаючи себе, він кинувся в глиб острова, до старого замку, на пошуки гусака.
Королівський маєток був старим, королі вже там не жили, а в замкових будівлях тепер розводили коней та овець. Свійські тварини мирно паслися на острові, не лякаючи диких. Тому й птаство полюбляло ці краї: тут ні хижаків не було, ні мисливців, ні інших ворогів.
Діставшись до стін замку, хлопчик роззирнувся. Нікого не видно, всі входи зачинено, ані нори, ані печери. Він ходив туди-сюди, не знаючи, що робити. Озирнувшись, він побачив, що табун лаштується летіти. Обійшовши замок з одного боку, він раптом почув угорі якийсь шурхіт і підвів голову: еге, височенько, залізти важко. Та ось він помітив на стіні виступи-сходинки, а трохи вище – сіру пір’їну.
Нільс тишком-нишком видерся нагору й завмер з несподіванки: трохи далі на покрівлі в настеленому гнізді сиділа молода гуска якоїсь дивовижно красивої породи. Малий причаївся і став спостерігати за мешканкою замку. Раптом знову щось шурхнуло, потім зі стіни скотився камінець, а тоді на покрівлі з’явився… гусак Мартин! Оце так! Нільс мало не скрикнув з несподіванки, та вчасно затулив рота долоньками.
Мартин тримав у дзьобі зелену травичку й віддав її гусці.
– Ну, як ти нині почуваєшся, Пір’їнко?
– Та ніби краще, тільки от крило болить – ніяк не підніму його, – мовила Пір’їнка таким лагідним голосом, ніби то говорила не гуска, а якась казкова зачарована принцеса.
– Я тебе не залишу! – твердо сказав Мартин. – Зостануся тут, поки ти не видужаєш.
– Дякую тобі, Мартине, за турботу, – схиливши голівку, відказала гуска, – одначе лети краще з табуном, а я, коли видужаю, то наздожену своїх.
– А що ти їстимеш? Ти ж не можеш літати!
– Та якось воно буде. Не переймайся, Мартине.
Раптом почулося ґелґотіння Акки. Мартин витягнув шию.
– Га-гаразд, Пір’їнко, – схвилювався гусак, – я зараз дізнаюся, що там, і одразу ж повернусь.
Мартин знявся в повітря. А хлопчик стиснув кулачки. «Он воно, значить, як, – думав він. – Ти диви який! А на північ хто летітиме? А як же Лапландія? А табун! Йому, бач, гуска якась у голові! Ось я їй зараз скажу, що Мартин – хазяйський гусак, а його хазяїн – я. Хай тільки спробує затримати його тут!»
Міркуючи отак, малюк вискочив зі сховку. Побачивши його, гуска сахнулася, трохи встала, та втекти не змогла – перебите крило волочилося й заважало рухатися. Вона злякано забилася в куток і безпорадно роззиралася навсібіч.
Хоч сам Нільс був малим, як палець, проте випнув груди й суворо промовив:
– Здрастуйте! Я – Нільс. Я хочу сказати, що…
Та раптом сталося щось незвичайне: гуска наче зраділа йому, шкутильгнула ближче і промовила таким чарівно-солодким голосом, що в Нільса рот роззявився сам і не хотів закриватися.
– Ох, ти Нільс! Я така рада тебе бачити, хлопчику! Мені стільки Мартин розповідав про тебе! Він казав, що ти найкращий друг у світі. Говорив, що ти чуйний, турботливий, ніколи не залишаєш товариша в біді, і якби не ти, то Мартина вже й живого не було б. Яке в тебе добре серце, хлопчику!
Нарешті Нільс спромігся щось промовити.
– Та я… теє… еге ж, подорожую з Мартином… А ви, пані, бачу… теє… потребуєте допомоги, чи що… – слова ніби самі вискакували з його рота, а вуха лише ловили чудодійний голос гуски. Він уже й забув, що збирався їй дати прочуханки.
– Ой, хлопчику, зі мною трапилася така прикрість. Коли мій табун підлітав до острова, скрізь був туман, тож я ненароком зачепилася крилом об замкову стіну. А тепер не можу злетіти. Табун мій учора вранці полетів, а я лишилась видужувати.
– Як же вони могли залишити гуску саму, та ще й хвору?! – здивувався Нільс.
– Що ж тут вдієш, хлопчику? Такі закони природи, і їх дотримується кожен табун. А от твій товариш Мартин не такий, як усі. Він випадково знайшов мене й годував і вчора, і сьогодні зранку. Тільки от крило ніяк не загоїться…
Нільс вирішив оглянути рану – може, він чимось зарадить.
– Знаєш, Пір’їнко, – діловито мовив Нільс, – усе не так і погано. Крило не переламане, а вивихнуте. Просто треба добре смикнути, щоб кісточка стала на місце, і все – можеш летіти.
– Нільсе, любий, – стрепенулася гуска з надією, – смикни, прошу тебе!
– Та де мені – я такий малий, що хіба пір’я повискубую.
– А хто ж мені допоможе, хлопчику, – бідкалася вона. – Якби в Мартина були руки, а не крила, він би допоміг. Та ми ж, бач, птахи, а не люди.
І Нільс зважився. Добре взявся за край крила і – раз! – щосили смикнув. І враз гуска… закотила очі й упала, витягнувши шию.
– О Боже! – скрикнув Нільс. – Що я накоїв! Я її вбив! Ой, лишенько!
Нільс заплакав, боячись підійти до Пір’їнки, і, тремтячи всім тілом, спустився вниз.
Поки він біг до табуна, сльози висохли, та серце калатало. А табун уже приготувався летіти. Мартин стояв сумний, понуривши голову. Нільс вихопився йому на шию, нічого не кажучи про свій злочин. І ось Акка змахнула крильми, а за нею всі знялися в зігріте весняним сонцем повітря.
Мартин плівся в кінці клинця й раптом почав відставати. А тоді різко розвернувся й помчав прямо до королівського маєтку. Нільс на спині й не дихав. «Ну все, – думав він, – пропав…» Коли раптом з покрівлі назустріч їм злетіла красива, як зачарована принцеса, біла гуска, радісно ґелґочучи.
– Мартине! Мартине! Я лечу з вами! – гукала Пір’їнка. – Нільс полікував мені крило!
Тепер їхній табун побільшав, а мудра Акка час від часу оберталася на клинець і посміхалася.