Розділ двадцять другий

Отіс ішов за мною всю дорогу до садка, де чекали гості. Поки він не передумав і не втік, я познайомила його з пастором.

– Тату, – сказала я, – це Отіс. Той, що працює в «Ґертрудиних годованцях». І так чудово грає на гітарі.

– Як ся маєте? – спитав пастор і подав йому руку. А Отіс стояв і намагався прилаштувати кудись свою банку з огірками, щоб вивільнити руку й подати її пасторові. Врешті він нахилився, поставив банку на землю, аж тут гітара ковзнула вперед по його спині й легенько вдарила його по голові, дзенькнувши струнами. Пампушка зареготала і показала на Отіса пальцем, ніби він навмисне зробив це, щоб потішити її.

– Отакої! – тільки й сказав Отіс. Він випростався, зняв з плеча гітару й поклав на землю, поряд із банкою. Потім витер об штани руку й подав її пасторові. А пастор, потиснувши йому руку, сказав:

– Дуже радий познайомитись.

– Дякую, – відповів Отіс. – Я тут огірочків приніс.

– Еге ж, бачу, – мовив пастор.

Коли пастор з Отісом нарешті покінчили з тим потиском рук, я познайомила Отіса з міс Френні Блок та Амандою. А потім – з Ґлорією Дамп. Ґлорія теж потиснула йому руку і всміхнулася. А Отіс поглянув їй просто в очі – і теж широко всміхнувсь. У відповідь.

– Я приніс огірків до вашого столу, – сказав він.

– От і добре! – зраділа вона. – Що ж то за стіл без огірків?

Отіс поглянув на свою величезну банку з огірками й зачервонівся.

– Опал! – нагадала Ґлорія. – А оті хлопці коли прийдуть?

– Не знаю, – знизала я плечима. – Я їм казала, коли ми почнемо…

Я вирішила не говорити, що, може, вони й не прийдуть, бо їм страшно йти на вечірку до відьми.

– Що ж, гаразд, – мовила Ґлорія. – У нас є бутерброди з яєчним салатом. І «Дамппунш». І огірки. І картинки з собачками. І «Літмусові ромбики». А ще в нас є пастор, який може благословити наше свято.

Ґлорія позирнула на пастора. Він кивнув їй, кахикнув і почав:

– Боже милостивий! Дякуємо Тобі за ці теплі літні вечори, світло свічок і добру їжу. Та найбільше ми вдячні Тобі за всіх наших друзів. Ми цінуємо той непростий і дивовижний дар, яким Ти наділив кожного з нас, подарувавши нам одне одного. Ми пам’ятаємо Твій заповіт любити ближніх і намагаємось любити їх усім серцем, як Ти любиш нас. Ми славимо Тебе в своїй молитві. Амінь.

– Амінь, – повторила Ґлорія Дамп.

– Амінь, – прошепотіла я.

– Ґертруда! – крикнула Ґертруда.

– А тепер ми будемо їсти? – спитала Пампушка.

– Цить! – обірвала її Аманда.

А Вінн-Діксі чхнув.

Аж тут удалині загримів грім. Так далеко, що я подумала, ніби це бурчить у Вінн-Діксі в животі.

– Навряд чи дощитиме, – зауважила Ґлорія Дамп. – Прогноз дощу не обіцяв.

– У мене шовкова сукня! – заметушилася міс Френні Блок. – Що буде, коли вона намокне?

– Ходімо краще до будинку, – запропонувала Аманда.

Пастор поглянув на небо.

І саме цієї миті почалася злива.