Отіс ішов за мною всю дорогу до садка, де чекали гості. Поки він не передумав і не втік, я познайомила його з пастором.
– Тату, – сказала я, – це Отіс. Той, що працює в «Ґертрудиних годованцях». І так чудово грає на гітарі.
– Як ся маєте? – спитав пастор і подав йому руку. А Отіс стояв і намагався прилаштувати кудись свою банку з огірками, щоб вивільнити руку й подати її пасторові. Врешті він нахилився, поставив банку на землю, аж тут гітара ковзнула вперед по його спині й легенько вдарила його по голові, дзенькнувши струнами. Пампушка зареготала і показала на Отіса пальцем, ніби він навмисне зробив це, щоб потішити її.
– Отакої! – тільки й сказав Отіс. Він випростався, зняв з плеча гітару й поклав на землю, поряд із банкою. Потім витер об штани руку й подав її пасторові. А пастор, потиснувши йому руку, сказав:
– Дуже радий познайомитись.
– Дякую, – відповів Отіс. – Я тут огірочків приніс.
– Еге ж, бачу, – мовив пастор.
Коли пастор з Отісом нарешті покінчили з тим потиском рук, я познайомила Отіса з міс Френні Блок та Амандою. А потім – з Ґлорією Дамп. Ґлорія теж потиснула йому руку і всміхнулася. А Отіс поглянув їй просто в очі – і теж широко всміхнувсь. У відповідь.
– Я приніс огірків до вашого столу, – сказав він.
– От і добре! – зраділа вона. – Що ж то за стіл без огірків?
Отіс поглянув на свою величезну банку з огірками й зачервонівся.
– Опал! – нагадала Ґлорія. – А оті хлопці коли прийдуть?
– Не знаю, – знизала я плечима. – Я їм казала, коли ми почнемо…
Я вирішила не говорити, що, може, вони й не прийдуть, бо їм страшно йти на вечірку до відьми.
– Що ж, гаразд, – мовила Ґлорія. – У нас є бутерброди з яєчним салатом. І «Дамппунш». І огірки. І картинки з собачками. І «Літмусові ромбики». А ще в нас є пастор, який може благословити наше свято.
Ґлорія позирнула на пастора. Він кивнув їй, кахикнув і почав:
– Боже милостивий! Дякуємо Тобі за ці теплі літні вечори, світло свічок і добру їжу. Та найбільше ми вдячні Тобі за всіх наших друзів. Ми цінуємо той непростий і дивовижний дар, яким Ти наділив кожного з нас, подарувавши нам одне одного. Ми пам’ятаємо Твій заповіт любити ближніх і намагаємось любити їх усім серцем, як Ти любиш нас. Ми славимо Тебе в своїй молитві. Амінь.
– Амінь, – повторила Ґлорія Дамп.
– Амінь, – прошепотіла я.
– Ґертруда! – крикнула Ґертруда.
– А тепер ми будемо їсти? – спитала Пампушка.
– Цить! – обірвала її Аманда.
А Вінн-Діксі чхнув.
Аж тут удалині загримів грім. Так далеко, що я подумала, ніби це бурчить у Вінн-Діксі в животі.
– Навряд чи дощитиме, – зауважила Ґлорія Дамп. – Прогноз дощу не обіцяв.
– У мене шовкова сукня! – заметушилася міс Френні Блок. – Що буде, коли вона намокне?
– Ходімо краще до будинку, – запропонувала Аманда.
Пастор поглянув на небо.
І саме цієї миті почалася злива.