заключний, дія якого відбувається наступного дня в четвертому «Б» класі
У класі тихо.
Тихо й сонячно.
Всі сидять, голови набік посхиляли, сопуть. Дехто навіть язик від старанності прикусив.
Контрольна.
Задачки розв’язують.
З математики.
Вася Глечик уже розв’язав.
Але здавати Катерині Степанівні не біжить, не поспішає. Він цього не любить. Не любить показувати, що він перший розв’язав. То тільки Боря Бородянський у них завжди перший руку догори тягне, перший кулею вискакує з-за парти, як задачку розв’яже, боїться, щоб ніхто його не випередив! Любить бути першим. А Глечик – ні.
Поряд сопе, прикусивши язика, Валера. Задачки в тих, хто сидить за однією партою, як ви знаєте, різні. Але на контрольних Вася, як правило, встигав і свою, і Валерину розв’язати. От і зараз хотів допомогти, але Валера відмахнувся. Сам сопе. Ну що ж, правильно.
Сидить Глечик, думає. Згадує все, що з ними вчора було.
Чогось усі сьогодні на контрольній серйозні й дисципліновані.
Навіть Ігор Горенко, який завжди жованими паперовими кульками з трубочки однокласників обстрілює, сьогодні сидить і працює.
І Люська Бабенчук руку догори не тягне, не скаржиться, що їй заважають. Так і не зібралися вони її провідати, а вона вже й з лікарні виписалася, прийшла сьогодні до школи.
Сидить Глечик, думає…
Невже то не сон?
Невже то правда – все, що сталося з ним і з Валерою?
А розказати – ніхто не повірить.
Хіба можна собі уявити отого кирпатого клаповухого Ігоря Горенка Змієм Гориничем? Або веснянкувату, з двома кумедними закрученими догори кісками Люську Бабенчук – Бабою Ягою?
Та що там! Він сам ніяк не міг впізнати свого кращого друга Валеру, коли той перетворився на Кощія Безсмертного.
І, мабуть, ніколи, ніколи в житті так і не дізнаються Валерині батьки, братик Андрійко та дідусь Павло Харитонович, що їхній син, брат і онук був справжньою вражою силою…
Вража сила…
А хіба лихі, погані люди – не та ж сама вража сила?..
От хоча б… Чим, наприклад, краща за Бабу Ягу грубезна, пащекувата продавщиця, котра і стареньку бабусю від прилавка одштовхне, і дитину обважить, і всю чергу такими словами облає, що вуха в’януть.
А брудний п’яниця з червоним носом, тато Стьопи Балабайченка, що працювати не хоче, а тільки п’є-гуляє, сім’ю свою знедолює – хіба не Змій він Горинич?
Або начебто чистенький ввічливенький хапуга Шляповатий, директор гастроному, який у держави краде, все в хату свою тягне і навіть від власних дітей добро награбоване замикає, щоб не попсували, – чи не Кощій він Безсмертний?
Звідки ж вони беруться, ті лихі погані люди – вража сила? І вони ж колись четвертокласниками були. Значить, з дітей колишніх – з ледарів, хуліганів, ябед, брехунців, егоїстів, порушників дисципліни… Так, виходить…
Ех, якби діти хоч одним оком могли побачити, що з них виросте, коли вони добрих порад не слухатимуться, – може, замислилися б, може б, схаменулися вчасно…
Отак думав Вася Глечик, дивлячись у вікно на осяяний сонцем ліс.
Потім зиркнув на Катерину Степанівну і побачив, що вона дивиться на нього і лагідно всміхається. Він аж здригнувся від несподіванки. Невже вона прочитала його думки? Хто їх знає, тих класних чарівників!..
Катерина Степанівна вийняла з сумочки маленьке кругленьке дзеркальце, глянула в нього, поправила рукою зачіску.
І враз блиснуло…
З’явився на підвіконні сонячний зайчик Терентій.
Він підморгнув Васі Глечику і стрибнув на їхню з Валерою парту.
Валера в цей час підвів голову й усміхнувся. Він щойно поставив останню крапку в контрольній. Задачку розв’язав сам.
Терентій скочив Васі Глечику на плече і тихенько, щоб не порушувати дисципліну в класі, заспівав йому на вухо:
- Якщо ти будеш чесним,
- Якщо ти будеш добрим,
- Якщо ти будеш мужнім,
- Стійким, хоробрим,
- Якщо ти другом щирим
- І вірним будеш, –
- Тоді ти перемогу
- Завжди здобудеш.
- Дружба завжди
- Виручає з біди,
- Дружба завжди виручає,
- Більшої сили немає!
- І над усім на світі злом
- Здобудеш ти перемогу,
- Бо сонячні зайчики промінцями
- Освітять тобі дорогу!
Потім Терентій перескочив на плече Валери і теж проспівав йому на вухо свою пісеньку. А потім Вася побачив його вже на плечі Віті Кулачковського, а тоді Стьопи Балабайченка, а тоді Лесі Попелястої, а тоді Ніни Закидон, а тоді Люськи Бабенчук, а тоді Борі Бородянського… І так сонячний зайчик Терентій, стрибаючи по класу, побував на плечі в кожного і кожному проспівав свою пісеньку, і кожен усміхався, коли Терентій лоскотав йому вухо своїми сонячними вусиками-промінцями. Врешті-решт усміхався уже весь клас, весь четвертий «Б».
Катерина Степанівна теж усміхнулася і сказала:
– Ну, досить! Здавайте вже контрольну! Я ж бачу, що всі ви задачки вже розв’язали. Здавайте!
І нарешті вихопився з-за парти, як завжди, Боря Бородянський і побіг до столу. А за ним Люська Бабенчук, Стьопа Балабайченко і всі інші.
А Валера й Вася Глечик, не поспішаючи, подали контрольну останніми.
Хіба має значення, коли подавати?.. Важливо, що Валера розв’язував задачку сам. Уперше. Розв’язав правильно.
І тут продзвенів дзвоник…
