Розділ II: СВІТАНА І ОРЛАНДО

У короля Зоресвіта Івановича та королеви Веселини Василівни була донечка – принцеса Світана – красуня, я вам скажу, просто незрівнянна: струнка, як тополя, очі зелені, променисті, довгі шовкові русяві кучері хвилями спадають на плечі, маково-червоні вуста усміхаються завжди привітно і сонцесяйно. Ще й вдачею така лагідна і зичлива, що не любити її було просто неможливо. І всі її, звичайно, любили. І вона всіх любила. Але покохала, як це завжди буває, одного-однісінького в усьому світі – доблесного лицаря Орландо, якого всі називали Орландо Непереможний. Бо й справді на всіх лицарсько-спортивних турнірах-змаганнях він завжди був переможцем. Та й гарний же який! Могутній, широкоплечий, статурний, з мужнім обличчям і гордим орлиним поглядом. Недарма ж звався Орландо. Всі дівчата задивлялися на нього, але жодна і в голову собі не брала мріяти про Орландо. Бо всім було відомо, що він покохав одну-однісіньку на всій землі – принцесу Світану. У Дивограді ревнощів не знали. Король і королева зробили так, що всі знаходили собі пару і щасливо, незрадливо кохалися між собою. Бо яке б інакше могло бути щастя?

Орландо перший освідчився в коханні Світані – справжні лицарі тільки так і роблять, шануючи дівочу цнотливість. Світана, не вдаючись до кокетства, одразу відповіла на його почуття.

І от уже й призначено день весілля. Весілля, як ви, певне, догадуєтесь, – найрадісніше, найвеселіше свято з усіх свят людських. Недарма його й таким словом назвали – весілля.

Кожне весілля в Дивограді було загальноміським всенародним святом. А тут же ще й сам король, сама королева донечку-принцесу заміж видають! Все місто вирувало, готуючись до свята.