– Тікаймо! – шепнув Чорлі Айку, коли після закінчення вистави, після тріумфу і гарячих поздоровлень брати Земзано усамітнилися з графом у кабінеті для підписання нового контракту.
Накинувши на себе якесь циркове лахміття, щоб їх не впізнали, вони вибралися з шапіто й кинулися навтіки.
Лише за межами графства, у лісі, вони нарешті спинилися й віддихалися.
– Бідні брати Земзано! – зітхнув Чорлі. – Доведеться їм розривати такий вигідний контракт. Та ми ж все одно не змогли б більше виступити – жодного разу. Навіть якби ти й забажав, щоб метр Бридакус знову тебе зачаклував, він не зміг би цього зробити. Того, кого він раз зачакловував, удруге він уже зачаклувати не в змозі. Такий закон чаклунства. Зачакловують когось лише один раз.
– Так це ж здорово! – вигукнув Айк. – Отже, мені можна його вже більше не боятися.
– Авжеж! Але все-таки братів Земзано жаль. Вони подумали, що ми справжні циркачі, і так мріяли про нову програму…
– А мені жаль Орландо, – зітхнув Айк. – Де його тепер шукати? Десь він страждає в самотині і не знає, як просто позбутися дзьоба. А Світана, знаючи про це, страждає, бо не може відшукати Орландо. Король доручив цю справу мені, а я нічого не зробив і не можу зробити…
– Не побивайся, друже! Не все ще втрачено. Ти, мабуть, думаєш, що цей жовтий бант у мене просто так, для краси? Правда?
– А що?
– Ні! Не просто для краси… Коли був я ще зовсім юним і жив, як я тобі казав, у Забобонії і коли ото всі мене переслідували, щоб я не переходив їм дорогу, кидали в мене каміння, проганяли, сидів я одного разу на горищі в поганючому настрої. З горищного віконця навскіс падав сніп сонячного проміння, у тому промінні танцювали порошинки. І раптом серед тих порошинок з’явився жовтий сонячний зайчик, живий, з вушками і хвостиком.
«Не сумуй, друже, – сказав він мені. – У тебе добра душа, і люди колись зрозуміють це. І ти будеш щасливий». – «Хто ти?» – спитав я. «Терентій. З Країни Сонячних Зайчиків». І раптом у лапках зайчика з’явився жовтий сонячний бант.
І Терентій спритно пов’язав цей бант мені на шию: «Це тобі на згадку. Щоб у тебе завжди був гарний сонячний настрій.
Там у банті я зав’язав маленьке-маленьке дзеркальце. Якщо тобі буде дуже треба, якщо ти сам не зможеш чогось зробити, піймай цим дзеркальцем промінь сонця – і я з’явлюсь, поможу тобі. Але пам’ятай, даремно не викликай мене. Бо втратиш і бант, і дзеркальце». І Терентій зник. Відтоді я вже ніколи не впадав у відчай, не занепадав духом. Я завжди відчував, що хоч я чорний кіт, але мене захищає сонце, джерело всього сущого на землі. І в мене завжди був гарний настрій. Я ніколи досі не викликав Терентія, всі свої проблеми вирішував сам. Але тепер час настав. Допомога Терентія нам просто необхідна. Сонячні зайчики бігають всюди, де світить сонце, вони допоможуть нам відшукати Орландо.
З цими словами Чорлі розв’язав свій жовтий бант, дістав маленьке-маленьке дзеркальце, піймав ним сонячний промінь – і одразу з’явився Терентій.
– Слухаю тебе, Чорлі, – сказав він.
І Чорлі розказав йому про зачаклованого Бридакусом лицаря Орландо і про те, що вони ніяк не можуть розшукати його.
– Ти недаремно викликав мене, – мовив Терентій. – Справа, дійсно, серйозна і вимагає нашої допомоги. Стривай, я зав’яжу тобі бант, а тоді вже…
Терентій зав’язав Чорлі жовтий сонячний бант і зник…