Зимові канікули добігли кінця. Я вже кілька днів ходжу до школи. Сьогодні на великій перерві, коли прийшов Міхільсон і приніс мені сніданок, ми побачили Кочерябова, який сидів у коридорі біля вікна з великим слоїком сметани. Сметану Сашко їв великою столовою ложкою.
Ми підійшли до Кочерябова і поцікавилися:
– Що це ти, Сашко, робиш?
А він так захоплено поглинав сметану, що з першого разу і не розчув. Ми повторили запитання. Тоді Сашко ретельно облизав ложку і сказав:
– Я масу нарощую!
– Що? – здивувалися ми в один голос.
– Масу нарощую! У мене старший брат культурист, між іншим. Він, перш ніж іти до спортзали, їсть сметану – нарощує масу. Тоді, каже, м’язів більше буде.
– А ти що, теж зараз підеш до спортзали? – спитав Міхільсон.
– Та не обов’язково зараз. Я навіть вирішив, що краще почати займатися через рік, коли мій слабенький організм зміцніє та й маси набере побільше. Я тоді одразу стану найсильнішим!
Увечері я зазирнув до холодильника поїсти сметани, вирішивши теж трошки маси наростити. Та в холодильнику було пусто, а в раковині для брудного посуду стояли два літрові слоїки з-під сметани (звичайно ж, порожні!).
Я спитав Міхільсона:
– Це, часом, не твоя робота?
– Часом, моя. Ти вибач, але мені ж скоро додому треба, ось я й вирішив маси на зворотній шлях піднакопити.
Я промовчав. А що я міг сказати?
Додому
Перед сном Міхільсон сказав:
– Ваню, хочеш, я тобі вірша прочитаю?
Я спитав:
– Чого це раптом?
– Зовсім і не раптом. Я давно хочу тобі його прочитати.
– Ну то давай!
Тоді мій друг встав на ліжку на повний зріст і почав:
- Якщо раптом захворію,
- Раптом хтось мене поб’є,
- Раптом злісно пограбують,
- Або раптом ще чогось!
- Допоможе завжди друг мій,
- Дасть варення, грошенят дасть!
- В око вліпить хулігану
- Або ще чогось таке!
– Ну як? – спитав Міхільсон.
Я сказав:
– Гаразд!
– Це вірші про дружбу. Я присвячую їх тобі, бо ми друзі. Еге ж?
– Звичайно друзі! – сказав я і обійняв друга.
– А знаєш? – спитав пінгвін.
– Ні, – зізнався я.
– Знаєш, я вже ночами пітнію.
– Ну то що? Я теж іноді пітнію.
– Та ні! Я пітнію, а це означає, що час вертатися додому. У вас така коротка зима!
Я промовчав. Ось уже кілька зим мій друг в останню ніч перед прощанням читає мені одного й того самого вірша, каже одні й ті самі слова, і умовити його залишитися неможливо.
Зранку, коли я прокинуся, то побачу, що ліжко Міхільсона прибране, а на столі лежить записка:
«Дякую за все! Йду по-англійськи».
«По-англійськи» означає «не прощаючись». А якщо мій друг не прощається, то обов’язково приїде знову!
