Ніколи в Дивограді не було такої веремії, як тоді, коли несподівано могутні гірські орли принесли на площу перед королівським палацом Орлан до і Айка.
Світана вибігла з палацу, кинулася до нареченого, рвучко обняла його й поцілувала. І Орландо в ту ж мить знову перетворився на красеня-лицаря. Орлиний дзьоб не знати де й дівся.
Що тут знялося!
Дивоградці так шаленіли від радості, що поламали всі лавки в парках, побили всі вікна в кіосках і поперевертали всі урни для сміття.
А король Зоресвіт Іванович і королева Веселина Василівна плакали від щастя, розмазуючи рясні сльози по своїх королівських щоках.
Айка ж дивоградці в захопленні підкидали на руках так високо, що ще б трохи – і в нього б виросли крила і він навчився літати.
Король нарешті змахнув останню сльозину і сказав:
– Весілля гуляємо негайно, без усякої підготовки. Розставляйте столи, несіть усе, що в кого є, і починаймо!
– Уррра-а-а! – несамовито заволали дивоградці. Ніщо з таким захопленням не сприймається, як запрошення до негайної гульні.
Спотикаючись і падаючи, кинулися дивоградці до своїх осель і бігом почали виносити столи та всі-всі наїдки і напої, які в них тільки були.
За якихось чверть години на площі вже буяло весілля.
– Гірко-о-о! – раз у раз могутньо лунало то з одного кінця площі, то з іншого. І Світана та Орландо весь час безперестанку цілувалися. Бо ж так заведено – коли на весіллі кричать «Гірко!», молоді повинні цілуватися. Треба сказати, що робили вони це з превеликим задоволенням…
І раптом у самому розпалі весілля згори почувся громовий регіт.
Всі звели голови.
На балконі королівського палацу стояв чаклун Бридакус.
– Га-га-га! Зараз, зараз ви в мене засмієтесь на кутні! – вигукнув він і змахнув руками. І…
– О-о-о!.. – крик розпачу й жаху пролунав над площею. Красуня Світана вмить перетворилася на огидну стару відьму.
Всі завмерли, заціпеніли, не вірячи своїм очам.
– Га-га-га! – аж захлинався від переможного реготу Бридакус.
І тут, ні слова не кажучи, красень-лицар Орландо пригорнув огидну відьму до своїх грудей і міцно, ніжно поцілував її.
І огидна відьма знову перетворилася в незрівнянну красуню Світану.
Крик радості сколихнув площу.
– Не радійте, дуремари! Я зараз вас всіх-усіх попереробляю на… – люто закричав Бридакус. Але не встиг закінчити. Бо в цю мить на балконі поряд з ним з’явився Чорлі.
– Ні! Не попереробляєш! – вигукнув кіт, змахнув лапою і…
Потворний чаклун Бридакус раптом перетворився на гарного стрункого юнака. Юнак розпачливо обмацував себе руками, дико озираючись навкруги.
Чорлі, усміхаючись, дивився на нього:
– Я мусив віддячити тобі, Бридакусе, за те, що ти навчив мене трошечки чаклувати. Тепер ми квити. Позбувшися своєї потворності, ти втратив причину, щоб мститися людям, а відтак утратив і свою чаклунську силу, здатність чаклувати. Ти перестав бути Бридакусом, став просто Даком, звичайною людиною. І твоя доля тепер цілком залежить тільки від тебе.
Дак-Бридакус раптом голосно зойкнув – чи то від сорому, чи то від розпачу й розпуки – і кинувся тікати.
Всі радісно закричали, а розчулені король і королева змушені були знову виймати носовички для сліз.
– Дорогий Чорлі! – вигукнув крізь сльози король. – Лишайся з нами! Я зроблю для тебе все, що тільки забажаєш.
– Дякую, – мовив Чорлі. – Але мені не потрібно нічого. Крім веселих пригод. А там, де живуть щасливі, навряд чи пригоди можливі…
І Чорлі заспівав:
- Якщо зненацька я тобі
- Дорогу, друже, перебіг –
- Чекаєш ти невдачі,
- Та пам’ятай, одначе,
- Що тих невдач не дуже
- Боятись слід, мій друже!
- Якщо в тебе вдача
- Весела, неледача –
- Усі невдачі ти
- Долатимеш завжди.
- Не сумуй і не плач –
- Без маленьких невдач
- Не буває великих удач!
Чорлі трохи помовчав і повторив:
- Без маленьких невдач,
- Без маленьких невдач
- Не буває великих удач!
І Чорлі зник.
Запала тиша. Всі мовчки перезиралися.
І раптом Світана вигукнула:
– Мамо! Тату! А Чорлі, по-моєму, правий! Може, щастя не в тому, щоб усі бажання без жодних зусиль одразу здійснювалися за допомогою чарів. Може, краще домагатися бажаного самому, долаючи невдачі…
Всі знову перезирнулися.
Айк глянув навколо і враз помітив якусь зміну. Придивився і зрозумів – змінилися очі дивоградців. Це вже не були, як раніше, бездумно-радісні очі безтурботно-щасливих людей. То були розумні очі – очі людей, що прилучилися до істини.
Айк глянув на короля й королеву. Вони перезиралися, усміхаючись.
І Айк раптом подумав, що король і королева, мабуть, знали наперед усе-все, що сталося. І що король з королевою і Чорлі були заодно…
Це несподіване відкриття не було для Айка неприємним. Навіть навпаки… Айкові враз захотілося знову побачити Чорлі, голубоокого чорного кота з жовтим бантом, і пережити з ним якісь нові захоплюючі пригоди.
Айк перестав бути боягузом.
КІНЕЦЬ