Міхільсон жив у невеликій крижаній юрті – так у них там називаються будинки. Поруч із юртою знаходився парник, де працьовитий пінгвін вирощував помідори і зберігав цілу тонну бананів.
Усередині юрти було тісно, але затишно. Утрьох жити можна. Як то кажуть, тісно, та зате тепло!
На столі вже стояли три порції морозива і три великі помідори. Морозиво ми з Кочерябовим з’їли із задоволенням, а от помідори скуштували з чемності.
– Та-ак, – промовив Кочерябов, – смачний обід. Та-ак. А банани де?
Мене аж перекосило від такого нахабства. Я ж йому давав листа читати! А він таке верзе!
Міхільсон зніяковів і тихо сказав:
– Хлопці, ви мені вибачте, та банани я купив для племінниці. Але коли ви хочете…
– Та чого ти, Міхільсон! – якомога радісніше сказав я. – Сашко жартує! Еге ж, Сашко?!
– Так… я, це… ну так, я пожартував!
– От бачиш!
– Угу, – відповів пінгвін, намагаючись усміхнутися. Він не надто повірив, що то був жарт. Я ткнув Сашка кулаком у плече.
Після обіду ми вирішили поспати до ранку: дуже втомилися з дороги. Міхільсон пішов у парник, і ми із Сашком залишилися вдвох. Я сказав:
– Ну ти, Сашко, і дурень!
– Це чому?
– Тому, що культури в тебе – нуль! Сказати таке!
– Яке «таке»?
– Я б тебе взагалі годувати після цього припинив!
– Та в чому річ?
– А в тому! З чого це пінгвін повинен тебе бананами годувати? Він на них усі гроші витратив, щоб рідну племінницю потішити, а тут приїздить якийсь Кочерябов і каже: «Дай-но бананів!»
– То й що?
– Анічогісінько ти, Сашко, не розумієш! Видно, щось твої батьки впустили у твоєму вихованні!
– Нічого вони не впустили, – образився Сашко. – Уже й пожартувати не можна.
– За такими жартами, Сашко, уся твоя сутність гнила на поверхню виходить!
– Чому це вона гнила?
– Тому що ти жмикрут! І нахаба! І я це в тобі давно помітив! От!
Сашко нічого не відповів. Я зрозумів, що він покаявся. І тоді я промовив примирливо:
– Гаразд, не сердься. Взагалі, ти хороший хлопець, та іноді не дуже.
– Я не хотів його образити, – вимовив через силу Кочерябов.
– Я знаю, – відповів я і подумав, що не надто добре ми розпочали свої канікули в Антарктиді.
Жигі-Жигі
Вранці, коли ми прокинулися, Сашко одразу пішов відчиняти двері, щоб трохи провітрити юрту. Свіже повітря – це дуже корисно!
Відчинивши двері, Сашко побачив маленького пінгвіна, який одразу ж крикнув:
– Давай банани!
Від несподіванки мій друг негостинно зачинив двері перед самісіньким дзьобом пінгвіна.
Ви б бачили Сашкове обличчя цієї миті! Я ледь не помер зі сміху. Але незабаром він оговтався і знову відчинив двері. Пінгвін увійшов до юрти як господар.
– А-а-а…ти хто? – спитав Сашко.
– Так, – підтвердив я законне Сашкове питання.
– Я Жигі-Жигі! – сказав пінгвін так, начебто всі знають, хто це.
– А-а-а, – протягнув Сашко.
– Так, – додав я, тому що не знав, що сказати.
– Давайте банани!
И тут я змикитив. Мене мов ошпарило – адже це ніякий не пінгвін! Це ж пінгвіниха! Це та племінниця Міхільсона, про яку він писав у своєму листі і на яку витратив усі свої гроші.
Я сказав:
– Ти, виходить, племінниця Міхільсона.
– Ага.
– І хочеш бананів.
– Ага.
– Гм-м, – сказав Кочерябов. Не кожен на його місці й «гм-м» зміг би проговорити.
– Міхільсона поки щось не видно, а без його дозволу ми тобі дати бананів не можемо.
– Гм-м, – сказала тепер Жигі-Жигі. – Що ж робити?
– З’їж поки морозива. Кочерябов дарує тобі свою порцію. Він справжній друг.
– Дякую!
– Хвилиночку, – схвильовано промовив Сашко, – Ваня помиляється! Він хотів запропонувати свою порцію.
– Чому це? – поцікавився я.
– А тому це! Бо це ти справжній друг!
– А ти, виходить, несправжній, так?
– Я теж справжній, але не так!
– А як?
– Та не так – і все!
– Дякую, хлопці! Морозиво було дуже смачним.
Ми подивилися на Жигі-Жигі. Вона стояла біля стола й витирала рота, тобто дзьоба. Морозива на столі не було.
– Чого ж іще?
– Що ти маєш на увазі? – не зрозуміли ми з Сашком.
– Ну, поки дядька Міхільсона не буде, чого ви ще мені запропонуєте?
– Хочеш, у шахи зіграємо? – вигадав Кочерябов.
– А це їсти можна? – спитала племінниця Міхільсона. А я подумав, що в Кочерябова з’явився гідний суперник із наминання їжі. Сашко – страшенний любитель усілякої їжі, ну а Жигі-Жигі, з усього видно, любитель іще більш страшенний!
А ще я подумав, що треба терміново знайти Міхільсона, поки його племінниця не з’їла нас разом із шахами. І я вискочив з юрти і заповзявся його шукати.