Цей день у казковому пошуковому Бюро Знахідок «Кузя, Зюзя і компанія» почався з великої несподіванки. Прилетів клієнт, точніше клієнтка – муха Інфекція.
Кого-кого, а її вони не чекали аж ніяк. І жучок-світлячок Кузя, і комарик Зюзя, і коник-стрибунець Гоша навіть уявити собі не могли, що муха Інфекція звернеться до них по допомогу. З мухою Інфекцією вони, прямо скажемо, не дружили. А вірніше – просто ворогували. Муха Інфекція була дуже зловредна і завжди дражнилася. Кузю вона називала «світлячок-дурачок» (вона ще й мову погано знала, бо правильно «дурник»), Гошу вона називала «Гоша-воша», а Зюзю – «Зюзя-пузя» (хоча який же він «пузя», коли в нього зовсім немає живота?). Але кепкуни-брехуни ніколи не зважають на правду-істину. Для них головне – аби римувалося й дошкуляло. Втім, Зюзя теж у боргу не лишався – склав про муху пісеньку:
- «Інфекцію-заразу
- Впізнаємо відразу,
- Бо муха ця – і набридуха,
- І нечупара, і брехуха!»
Все це була чистісінька правда. Але художнє слово на муху не діяло. Вона й далі дражнилася й кепкувала. І от… Ще вчора вона обзивалася, кричала противним голосом: «Зюзя-пузя!», «Гоша-воша!», «Світлячок-дурачок» – а сьогодні, бач, із сльозами на очах просить:
– Рятуйте, хлопці дорогі! Зникла-пропала моя кохана сестра Жужа! Знайдіть її, будь ласка! Благаю! Перезирнулися Кузя, Зюзя і Гоша. Коли біда, хіба можна згадувати старі образи?
– Роз-з-зказуй, як вона зникла, – продзижчав Зюзя.
– Жужа залетіла в печеру і не вилетіла. Просто ж-жах! Там така темінь – я нічого не бачу. А у світлячка ж зелений ліхтарик… Знайдіть мою кохану Жужу! – муха так благально дивилася на них, що навіть Зюзя, якому вона чогось найбільше дошкуляла, щиро пожалів її.
– Показ-з-зуй ту печеру! – рішуче сказав він.
І вони полетіли, а Гоша пострибав за ними.
Печера була край Казкового Лісу в горі Синій Бескид.
– Ви летіть з ліхтариком уперед, а я за вами, – сказала муха.
Кузя та Зюзя полетіли в печеру, а Гоша стрибнув за ними… І раптом…
– Ой! Ой-йой! – одночасно вигукнули усі троє.
Бо з розльоту вгналися в павутиння.
- Ха!Ха!Ха!…
- От прикол, так прикол –
- як забитий влучно гол!
- Ха!Ха!Ха!
– зловтішно зареготала підступна муха. Вона й не збиралася летіти за ними, позаяк добре знала, що павук Павуло Павулович заснував усю печеру павутинням.
– Обдурила дураків на шістнадцять кулаків! Тепер вас Павуло Павулович з’їсть! Ха-ха! З’їсть! З’їсть! Так вам і треба! Щоб не складали про мене гидких пісень!
– Так ти ж перша, перша почала! – вигукнув Зюзя.
– Ну і що? Вам капець, бо урвавсь мені терпець! – і муха полетіла геть.
А Кузя, Зюзя і Гоша засмикалися в павутинні, намагаючись вирватися.
Та павук Павуло Павулович не для того снував павутиння, щоб з нього можна було вирватися.
Оно він уже наближається до них, похитуючись на своїх довжелезних тонких ногах.
Ближче, ближче, ближче… Ну все! Гаплик!
Завмерли Кузя, Зюзя і Гоша, чекаючи загибелі. А тут павук Павуло Павулович раптом усміхається і каже:
– Спокуха, панове! Не смикайтесь! Дихання рівне, спокійне! М’язи розслабленні! Вдих-видих!… Не бійтесь! Я вас не їстиму! Ми, павуки, не просто з комахами боремося, а зі злісними рознощиками інфекцій, бактерій. Ви ж на хліб не сідаєте, харчів людям не псуєте… Тож летіть, хлопці, додому! – і Павуло Павулович швиденько звільнив їх із павутиння. – А з мухою я розберуся.
Як розбираються, як балакають павуки з мухами – вам відомо.
Більше мухи Інфекції в Казковому Лісі ніхто не бачив. Так несподівано закінчилося це замовлення – клієнт зник сам.
Ото як кажуть у народі: не смійся з другого, щоб тобі не було того!