Настала така пора, що лісові звірі, аби вижити в цей непростий час, зайнялися бізнесом. Пан Вовк торгував м’ясом, пан Заєць капустою, пані Білочка горіхами, пан Ведмідь медом. Пані Коза відкрила лісову аптеку, продавала лікарські трави, корінці та ягоди. Але найбільшою популярністю в Казковому Лісі користувалася крамниця пані Лиски «Хитро-шоп», де можна було придбати різні заморські фрукти-продукти: банани, ананаси, хурму, ківі і все інше. У «Хитро-шопі» завжди юрмилися покупці. Конкуренти Вовк, Заєць і Ведмідь аж зубами клацали від заздрощів.
Та таку вже дехто має вдачу, що коли справи стрімко йдуть угору, чомусь в успішного комерсанта з’являється потяг до зловживань. І поповзли по лісових стежках чутки, що Лисиччині товари бувають неякісними, а то і зовсім шкідливими для звірячого здоров’я. Подейкували, не раз звірі викликали швидку допомогу через харчове отруєння тим чи іншим заморським фруктом. Проте Голова Лісової Адміністрації Левко Левович Лев (колишній цар звірів), який спеціальним указом зобов’язав усіх торговців завести Книгу скарг і пропозицій, ніяк не міг упіймати Лиску на гарячому. У її Книзі скарг були тільки схвальні відгуки. А нема скарги – нема приводу карати недобросовісну продавчиню.
Та от якось у «Хитро-шопі» відбулася надзвичайна подія – зникли заморські плоди з таємничою назвою «фейхоа». Реклама дивовижних дарів природи була розміщена на всіх деревах Лісу. Про ці диво-фрукти говорили не один день. І раптом товар зник!..
Пані Лиска у відчаї заламувала лапки. Конкуренти глузували і подейкували, що ніякої фейхоа в Лиски взагалі ніколи не було, що це звичайне окозамилювання і рекламний трюк. Лиска била себе в груди і присягалася, що був-був-був заморський продукт! Та тільки спробуй доведи, коли його і слід охолов!
Тут і згадали про Бюро Знахідок.
– Чому ж ви, пані Лиско, не звертаєтесь до Бюро Знахідок? – уїдливо спитав пан Вовк.
– От-от! – підхопив пан Ведмідь. – Нехай би пошукали.
Так пані Лиска несподівано і не з власної волі зробилася першою офіційною Клієнткою пошукового Бюро Знахідок.
Кузя, Зюзя та Ігогоша навіть розгубилися, коли вона до них звернулася. Кузя механічно ввімкнув свого ліхтарика, хоч був ясний сонячний день. Зюзя нервово пискнув. А Ігогоша несподівано підстрибнув до стелі. Нарешті вони оговталися, і Кузя спитав:
– А як хоч вона виглядає, та фейхоа?
– Темно-зелена така, як гора! – проридала пані Лиска. – Завдовжки п’ять сантиметрів, завширшки три. Пахне ананасом і суницями, а на вигляд подібна до гранати-лимонки. Знаєте?
– 3-знаємо, з-знаємо! – зрадів Зюзя. – По телевіз-зору не раз-з бачили в бойовиках-трилерах!
– Знайдіть, хлопці! Я вам добре заплачу. Адже від цієї клятої фейхоа залежить репутація моєї фірми. Бачите – конкуренти сміються. Лежав товар під прилавком – і вмить зник, як булька на воді.
– Спробуємо, – зітхнув Кузя. Адже від успіху операції тепер залежала і репутація їхньої фірми.
І вони розпочали пошуки. Передусім вирішили оглянути місце, де сталася подія. Кузя і Зюзя літали над «шопом», а Ігогоша обскакав його з усіх боків.
Лисці це чомусь не сподобалось.
– Ану, не літайте мені тут! Не стрибайте! Я вже не раз обнишпорила усе довкола – нічого тут нема. Шукайте в другому місці! – і вона роздратовано махнула в їхній бік хвостом.
Отак!
Тому Зюзя і Кузя полетіли навмання, а Ігогоша пострибав за ними по землі. Та хіба можливо знайти незнайомий плід, якщо ніколи його в очі не бачив? Присіли вони перепочити, порадитись.
– Кажуть до гранати, або маленької бомбочки подібна ця ягода, – задумливо почухав задньою ногою потилицю Ігогоша. – Може, спитати про неї в Бомбуса?
– О! Це ідея! – стріпнувся Зюзя. – Відомо ж бо, що джмелі спеціалізуються саме на фруктах і ягодах. Нектар з-з-збирають, квіти з-з-запилюють. Вперед!
Старий джміль Гудило та його внук джмелик Бомбус жили на Суничній Галявині в порохнявому пеньку. Саме в цей час вони були вдома, пили нектар – обідали.
– Ага! Фейхоа! Суницями пахне! – пробасив дід Гудило. – Бачив, бачив я фейхоа! У «шопі». Під прилавком. Точно!
– І я! І я бачив! – підхопив Бомбує. – Два тижні тому. Мене потягло на знайомий суничний запах. Проте ці плоди вже тоді були трохи зіпсовані.
– Так-так! – підтвердив дід Гудило. – Не трохи зіпсовані, а майже гнилі. Це ж продукт, що швидко псується, а Лиска розгорнула рекламну кампанію і, щоб підняти ціну, товар свій притримала, не пустила в продаж, щоб ціну набити – отож усе і погнило.
– Як? Невже Лиска цього не помітила? – здивувався Ігогоша. Нехай гниле, але ж мусило там лишитися.
– Не мусило! – несподівано долинув чийсь голос.
Всі обернулися і побачили жука-гнойовика Скара-бея, який штовхав поперед себе величезну груду перегною.
– Не мусило! – повторив Скара-бей. – Я зліпив із гнилих фруктів грудку і викотив з-під прилавка. Щоб було чисто, щоб антисанітарію не розводити. А Лисці сказати забув.
Скара-бей, хоч і вважався середньоазійським аристократом єгипетського походження, у Казковому Лісі працював головним прибиральником, стежив за чистотою. Кузя і Зюзя здивовано перезирнулись. От тобі й на! Отже, фейхоа знайти вже неможливо. То як тоді вони пояснять усе пані Лисці?
– Не переймайтеся! – заспокоїв їх старий джміль. – Ми всі підемо до неї і про все розповімо. Покажемо місце під прилавком, де лежали фейхоа, і я підтверджу, і Бомбус, і Скара-бей.
– А що? Коли стільки свідків, може, вона нам і повірить? – з надією сказав Кузя.
В «Хитро-шопі», як завжди, було багато відвідувачів: і прості покупці, і бізнесмени, і навіть сам Левко Левович Лев, який поміняв титул царя звірів на сучаснішу посаду Голови Лісової Адміністрації. Усі щось собі вибирали. Пані Лиска дуже зраділа покупцям і запобігливо вильнула хвостом перед Левком Левовичем, що стояв посеред «шопу».
– Ваше Левство! Ваше Львівство! Погляньте ще от на це! І он те скуштуйте! Будь ласочка!
І тут вона раптом побачила Кузю, Зюзю, Ігогошу, діда Гудила, Бомбуса і Скара-бея. Лиска нервово здригнулася і кинулася до них:
– Ні-ні! Сюди не можна! Не можна! Це службове приміщення!
Та пізно. Кузя і Зюзя залетіли під прилавок, а дід Гудило загудів на всю крамницю про те, куди зникли фейхоа.
Усі одразу замовкли, зацікавлено слухаючи його. І щойно старий джміль закінчив свою розповідь, як з-під прилавка вилетіли комарик Зюзя і жучок-світлячок Кузя.
– О! З-з-знайшли! – запищав Зюзя.
– Що? Що? Що знайшли? – почали всі питати.
– Другу Книгу скарг! – тріумфував Зюзя.
– Що-о? Яку ще другу Книгу скарг? – грізно проревів Голова Адміністрації.
І що ж з’ясувалося? Пані Лиска мала дві Книги скарг і пропозицій. Коли хтось бажав записати подяку, власниця «шопу» давала йому одну книгу, а тим, хто скаржився – другу. Першу вона подавала всім, а другу ховала далеко за прилавком, у найпотаємнішому темному куточку. Жучок-світлячок посвітив своїм зеленим ліхтариком і випадково виявив злощасну книгу.
Всі вітали Кузю, Зюзю та Ігогошу. Перше офіційне замовлення пошукове Бюро Знахідок успішно виконало!… Щоправда, знайшлось зовсім не те, про що просив замовник. Але Бюро в цьому було зовсім не винне.
Лиска клацала зубами і кусала свій хвіст од злості. За шахрайство і порушення правил торгівлі Лісова Адміністрація покарала її і ліквідувала «Хитро-шоп».
Отже, Лисонько, не хитруй, а торгуй чесно і не порушуй законів!
