Одного разу до Бюро Знахідок приповз містер Дощовий Черв’як.
– Ох, панове! – сказав він. – Ох, у мене таке горе! Пропала моя добра знайома синьйора Гусениця. Допоможіть знайти! Я вас благаю! Панове!
Черв’як хотів, щоб його називали містером, і заради цього до всіх теж тулив різні шанобливі звертання.
Пан Кузя подивився на пана Зюзю, а пан Зюзя в свою чергу подивився на пана Гошу. Синьйори Гусениці вони зроду не бачили. Тобто, може, й бачили, але не знали, що то синьйора. Скільки тієї гусені в лісі!
– Як хоч вона виглядає, та синьйора? Які особливі прикмети? – спитав жучок-світлячок Кузя.
– О! Вона прекрасна! – вигукнув містер Черв’як. І стало зрозуміло, що синьйора Гусениця йому не байдужа.
– А чому ви думаєте, що вона зникла? – спитав комарик Зюзя. – Може, вона кудись поповзла і ще приповзе.
– О! Ні! Ні! Вона залишила мені записку на березовому листочку: «Прощайте, містере!» – Черв’як глибоко зітхнув.
– А-а! Тоді інша справа, – сказав коник-стрибунець Гоша. – Вона просто накивала п’ятами. Ох, ці жінки!
Коник-стрибунець вважав себе великим знавцем жіноцтва.
– Ні! Ні! Це я винен! Ми мусили зустрітися з нею, але я не приповз на побачення. Бо мене несподівано викопав Старий Рибалка, запхнув у консервну бляшанку разом з іншими черв’яками і поніс аж до річки. Я ледве врятувався від гачка. Мені довелося пережити безліч небезпечних пригод, поки я нарешті доповз додому. А тут записка. Чи вона образилась? Чи її хто викрав? Я так хвилююсь!
Кузя, Зюзя і Гоша перезирнулися. Справа була майже безнадійна. Шукати гусеницю без особливих прикмет лише на підставі захоплених вигуків закоханого черв’яка – гіршого не придумаєш! Але відмовлятися – це означає підірвати авторитет фірми. І Кузя, Зюзя й Гоша подалися на пошуки гусениці. Вони облітали, обнишпорили весь Казковий ліс. Шукали і вдень, і вночі, присвічуючи зеленим ліхтариком жучка-світлячка. Опитали всіх можливих свідків. Але марно. Слідів синьйори Гусениці не було ніде.
І от вони зустріли старого джмеля діда Гудила.
– Чого хоботки повісили, бюристи-знаходисти? – весело прогудів дід Гудило.
– Ах, діду-діду! Не щастить нам! – махнув лапкою комарик Зюзя. І розповіли вони про свої негаразди.
– О! То вона, мабуть, залялькувалася вже! – усміхнувся старий джміль.
– Як це – залялькувалася?
– А перед тим, як стати метеликами, гусениці заляльковуються. Обсновують себе павутинням, присновуються до якоїсь рослини, а коли виростають крила, вилітають уже метеликами… Оно летить молоденька Капусниця, я її зараз попитаю.
– Так! Це я! – сором’язливо одвела очі Капусниця. – Мені дуже шкода!.. Він такий симпатичний, цей містер Черв’як… Коли я була гусеницею, ми навіть дружили. Але тепер… Ви ж розумієте… Передайте йому привіт!.. – і вона полетіла до найближчих квітів.
– І як йому сказати, тому нещасному містеру, щоб він менше переживав?.. – задумалися Кузя, Зюзя і Гоша.
Але Дощовий Черв’як сприйняв новину мужньо:
– Спасибі вам, панове, що знайшли!.. Слава Богу, вона жива й здорова. Це головне. Хай їй щастить!..
…Тепер містер Черв’як, виповзаючи з землі, завжди довго дивиться на білосніжну синьйору Капусницю, що пурхає над квітами, і замріяно зітхає:
– Яка ж вона гарна! Яка вона красива!
І йому здається, що в нього теж виростають крила… Хоча крилатих черв’яків, як ви знаєте, не буває.