За півгодини гості й господарі сиділи за величезним круглим столом, пили чай з пирогами, і Есмеральда розповідала родині лісових ксен історію про те, як знайшлося їхнє маля. Почала вона здалеку, зі своїх власних пригод, відтак у деталях повідала історію Сані, так її прикрасивши, що Саня аж засумнівалася, чи про неї йдеться. Події пацючка викладала достовірно, але в її переказі вони набували особливо яскравого забарвлення, а те, що ймовірно відбувалося, подавалось як очевидний факт. Приміром, пацючка оповідала про Річкове Чудовисько так переконливо, ніби сама бачила його й не сумнівалася, що воно у всій красі поставало не лише перед нею, а й перед Санею.
Пусяка зніяковіло совалася на стільці, коли захоплені погляди слухачів зупинялися на ній, а всі тим часом, відкривши рота й затамувавши подих, слухали барвисту оповідь Есмеральди.
Коли ж пацючка дійшла до епізоду зустрічі з Мишелем, Хахунею і ксеною, рідня останньої так розхвилювалася, що довелося дістати дюжину носовичків, щоб вистачило витирати сльози. Особливо вражали ксен події останнього дня – втеча від бджолиного рою і подорож по норі Невідомого Звіра. Усі дружно дякували Долі за те, що після таких небезпечних пригод їхнє малятко знову опинилося вдома, в обіймах рідних і близьких.
Коли в розмові настала пауза, викликана необхідністю закип’ятити новий чайник чаю і покласти на стіл додаткову порцію пирогів, Саня ризикнула пошепки запитати в Есмеральди:
– Вибачте, але коли ви розповідали, мені здалося, що все це – про мене, а разом з тим – не про мене. Може, ви занадто прикрасили все, що з нами сталося?
Пацючка поблажливо усміхнулася:
– Бачу, що ти хоч і родичка славетної письменниці, та сама небагато тямиш у мистецтві оповідання. Зрозумій, слухачам потрібні яскраві враження. Це називається «художня правда» – правда, яку оповідач трохи додумав, переосмислив і прикрасив, одне слово – довів до досконалості. Лише така розповідь викличе справжній захват і вдячність слухачів. Зрозуміла?
– Не зовсім, – зам’ялася Саня. – Я гадала, що розповідати треба так, як було насправді.
– Ну, це нудно, – відповіла Есмеральда. – Утім, хіба те, про що я розповіла, не відбувалося насправді? Що з того, що ми не розгледіли Річкового Чудовиська? Адже воно справді потопило наші з тобою плавзасоби! А розгледіти його нам завадила винятково темрява! Навіщо ж ми будемо розчаровувати тих, кому розповідаємо про свої пригоди? І якщо ми впевнені, що в наших нещастях завинило саме Річкове Чудовисько, замовчувати це – однаково, що вводити співрозмовників в оману. Тобі так не здається?
– Не знаю, я про це не думала… – розгублено сказала Саня.
– А ти подумай, – упевнено заявила Есмеральда. – До речі, це ніколи не заважає.
Потім вони з хвилюванням вислухали історію про те, як маленька ксена опинилася так далеко від дому.
– Наскільки нам вдалося відновити картину події зі слів поштових сорок, – розповів гостям голова родини – Великий Ксен, – наша дочка бавилася на галявині й непомітно відійшла доволі далеко від дому. У цей час неподалік приземлилася на відпочинок зграя перелітних птахів. Побачивши дитину, що сама сиділа на траві, вони запитали, чи не загубилася вона. Дитинка кивнула. Птахи запитали, чи знає вона, де її дім. Вона знову кивнула. Тоді вони заявили, що летять на південь, і запитали, чи їй з ними не по дорозі. Як ви розумієте, мала знову кивнула.
Так вона й полетіла з птахами. А на наступному привалі за своїм звичаєм мовчки відійшла вбік, і птахи її загубили.
– Так, – багатозначно завважила Есмеральда, – мовчки киваючи у відповідь на кожне запитання, можна зайти дуже далеко…
Коли всі наїлися так, що більше не могли й дивитися на їжу, маленька ксена пішла бавитися зі своїми братами й сестрами, а Хахуня тихо задрімав на своєму стільці, і його перенесли в дитячу, розмова перетекла в інше русло.
Великий Ксен висловив сумнів у тому, що мандрівникам вдасться продовжити свій шлях на північ (а саме в цьому напрямку від житла ксен була Велика Ріка, яку нашим героям належало перетнути) без «врегулювання стосунків з лісовими бджолами». Слово «врегулювання» він вимовив таким переконливим тоном, що Саня вкотре захопилася умінням дорослих грамотно формулювати свої думки й одразу ж перейнялася серйозністю моменту.
– Власне, – продовжував Великий Ксен, – я бачу тут кілька проблем. Бджоли – це перша. Друга – як попередити пусяк, які мешкають на правому березі, що їхнє дитя знайшлося й перебуває у відносній безпеці.
– О, це просто чудово! Який ви молодець, що згадали про це! Воістину мудра голова, в яку прийшла така блискуча думка! – вигукнула Есмеральда.
Великий Ксен на це скромно посміхнувся, мовби показуючи всім своїм виглядом, що для нього це цілком звична річ, а Саня жахнулася: хіба не вона, так багато думаючи про те, як тривожаться зараз її рідні, мусила першою про це здогадатися!
– А ми ж спілкувалися з сороками, то й могли відправити з ними поштове повідомлення! – не вгамовувалася Есмеральда. – Це ж треба, скільки часу згаяно даремно! Тож ми маємо дякувати Долі за зустріч із вами! Направду, як сказав великий Дарсифуцій, немає більшого щастя, ніж зустріч з мудрецем!
Тут уся родина лісових ксен заусміхалася від задоволення, а Велика Ксена з гордістю глянула на свого чоловіка. Тим часом той продовжував:
– Третя проблема полягає в тому, щоб знайти найкраще місце для переправи. Гадаю, її нам теж допоможе вирішити лісова пошта. Але якщо дві останніх проблеми доведеться відкласти до ранку, коли прилетять поштові сороки, то першу слід вирішити якомога швидше: що раніше вдасться помирити вас із лісовими бджолами, то спокійнішим буде ваша подальша мандрівка. І я займуся цим негайно!
З рішучим виглядом Великий Ксен устав із-за столу й попрямував до дверей.
– Може, мені варто піти до бджіл разом з вами? – немов переступивши через якийсь бар’єр, запитала Есмеральда. – Я змогла б пояснити їм, що вчинок моїх маленьких друзів спричинений не притаманною їм невихованістю, а лише відчайдушним становищем, в якому ми опинилися, адже малюки були далеко від дому, налякані й голодні!
Саня подумала, що слова Есмеральди – це знову «художня правда», але вирішила, що нерозумно заперечувати проти такого тлумачення свого вчинку.
Великий Ксен, однак (завважимо в дужках – на величезне полегшення пацючки), рішуче відмовився від її участі в переговорах:
– Гадаю, ваша присутність може налаштувати лісових бджіл на вкрай войовничий лад, і вони атакують нас, перш ніж я встигну пояснити їм, що злочин (на цьому слові Саню й Мишеля пересмикнуло) скоєно не з невиправних поганих схильностей, а винятково через молодість, недосвідченість і легковажність (тут маленькі злодюжки скрушно зітхнули).
– О, я не перестаю дивуватися вашому розуму, – вклонилася Великому Ксену Есмеральда. – І я щаслива за вашу родину, яку очолює такий мудрий патріарх! Бо (дозволю собі знову процитувати мого вчителя – великого Дарсифуція) у чому ж, як не в мудрості, полягає справжнє щастя?
Уклонившись, Великий Ксен підійшов до дверей, але на порозі знову обернувся до Есмеральди:
– Якщо я правильно зрозумів, ваші пожитки залишилися на галявині, що на захід від Старого Дуба? Спробую принести їх вам, зрозуміло, якщо вони ще не стали здобиччю якогось лісового розбійника.
Від такої люб’язності пацючка аж лапами сплеснула, але сказати нічого не встигла, бо господар швидко вийшов за поріг свого дому. Есмеральда з посмішкою розчулення і наголошеним зітханням глянула на господиню, яка прийняла це із щирою вдячністю.
Поки Великий Ксен був відсутній, мати родини запропонувала викупати малюків, щоб змити з них залишки меду й землі, якою вони добряче забруднилися в норі. Після водних процедур Велика Ксена й Есмеральда почали готувати вечерю, а Саня й Мишель їм допомагали, щоб хоч якось загладити свою ранкову провину.
Коли чергова партія пиріжків з ароматною начинкою зникла в печі (а пиріжки були з картоплею, з грибами, з малиною, суницею, ожиною та чорницею), двері відчинилися й на порозі став голова родини ксен.
Задоволено усміхаючись, він склав у кутку загублені мандрівниками цінні речі: казанки, речовий мішок і торбинку.
Всі дружно сплеснули лапами й кинулися до нього, навперебій вигукуючи слова подяки. Посміхнувшись, Великий Ксен жестом зупинив їх:
– Головна новина: лісові бджоли більше не відчувають до вас неприязні й не мають претензій… – він зупинився, немов замислившись, щоб підібрати правильне слово. – Присвоєний мед бджоли просять вважати подарунком і сподіваються, що він допоміг бідолашним мандрівникам підкріпити надірвані важким походом і халепами сили.
– Як ти гадаєш, – шепнула Саня Мишелеві, – які халепи він має на увазі?
– Не знаю, – засміявся той, – але думаю, що в розмові з бджолами він теж застосував прийом «художньої правди». І, правду кажучи, я не зважуся засуджувати його за це.
І вони обоє щасливо розсміялися.
Пирогів Велика Ксена й Есмеральда наліпили чимало, адже нагодувати величезну родину разом із гостями було непростим завданням. За вечерею з’їли геть усе, і перед тим, як укласти гостей на нічліг, господарі пообіцяли завтра приготувати ще більше, щоб подорожні могли взяти з собою в дорогу стільки, скільки зможуть занести.
– А на сніданок буде каша, про яку мріяв ваш малюк, – Велика Ксена лагідно глянула на Хахуню.
– Каха! Каха! – зраділо пусяченя, але надовго його ентузіазму не вистачило: після смачної вечері його очі знову почали злипатися.
Мишель вдячно промокнув серветкою носа і пошкодував про те, що не має ще одного будильника, щоб подарувати його гостинним господарям. Після цього вони з Санею і Хахунею, як і всі молодші ксени, пішли спати й не чули, які плани готували на наступний день дорослі.