Таємнича крадіжка

О тій самі порі вулицею Катеринщиків поспішав до своєї майстерні містечковий годинникар, пан Ігнатій Братик. Ішов бадьоро, розмахуючи своїм бамбуковим ціпком і радіючи погожому травневому ранку. Крім гарної погоди, пан Братик мав ще один привід для втіхи: учора йому вдалося-таки полагодити складну стару музичну скриньку. Декілька днів тому її приніс аптекар Метелик, поставив на прилавку і сказав:

– Я прийшов до вас із цією іграшкою, хоча дуже сумніваюся, що вам вдасться її полагодити. Цій забавці майже сто років, і вона збіса складна. Однак мені дуже залежить на тому, щоб її відремонтувати. Це – родинна пам’ятка, яка останнім часом набула для нас певного значення. Прошу вас присвятити їй трохи часу.

Пан Братик узяв музичну скриньку до рук і приглянувся до неї уважніше. Це була невеличка бляшана коробочка з порцеляновою танцівницею зверху. Всередині коробочки міститься механізм, завдяки якому звучить мелодія і рухається танцівниця. Пан Братик оглянув механізм, торкнувся якихось коліщат, понатискав на різні пружинки і сказав:

– Думаю, ми з цим якось впораємось. Прийдіть, будь ласка, через тиждень.

І впорався. Справді, провів над музичною скринькою чимало годин, але не намарне. Саме вчора по обіді зі скриньки полинула жвава мелодія, а порцелянова лялька закружляла в танці. Пан Братик ще раз довів, що має золоті руки. Тож нічого дивного, що того травневого ранку він був у чудовому настрої.

Годинник на ратуші вибив пів на восьму. Пан Братик витягнув із кишені пузатого годинника і, зиркнувши на нього, незадоволено відзначив, що годинник на вежі ратуші знову поспішає на дві хвилини.

«Потрібно буде відрегулювати його», – подумав, оскільки не любив непунктуальних людей і непунктуальних годинників.

До майстерні було вже недалеко. Поглянувши на любу серцю вивіску «Ігнатій Братик – годинниковий майстер» і великий циферблат, який висів над дверима майстерні, пан Братик прискорив крок. Проминув браму, піднявся східцями, що вели до майстерні, витяг з кишені ключ і вже хотів вставити його в замок, коли раптом стривожився: двері були відчинені! Спершу його навідала безглузда думка, що він забув їх учора зачинити. Але в той самий момент він помітив свіжу скабку, яка відставала від одвірка і зрозумів: у майстерню вломився злодій!

На кілька секунд пан Братик став як укопаний, а тоді, сповнений щонайгірших передчуттів, штовхнув двері і зазирнув досередини. Не заходив, щоб не затерти слідів, які міг залишити злодій.

Першим, що впало йому в око, був лад, який панував у майстерні. Пан Братик сподівався побачити перекинуті меблі, розбиту вітрину, відчинені шухляди. Однак усе було на своїх місцях. Шухляди залишалися зачиненими, у вітрині, під непошкодженим склом, спокійнісінько собі лежали кишенькові годинники, а на стіні – гідно цокали настінні. Пан Братик не йняв віри власним очам. Невже злодій нічого не забрав?

Ще раз оглянув майстерню і лише зараз зауважив, що саме зникло.

– Музична скринька, – прошепотів. – Вкрали музичну скриньку!..

Здивовано вдивлявся в місце, де ще вчора стояла родинна пам’ятка аптекаря.

«Отож, злодій прийшов по неї, – дивувався. – Але чому саме по неї? Чому забрав музичну скриньку, а не чіпав двох золотих годинників?»

Пан Братик не міг собі відповісти на це запитання. Став на порозі, безпорадний і засмучений, і не знав, що робити. Очевидно, найпростіше було б повідомити про крадіжку в поліцію, але пан Братик не хотів надавати справі розголосу. Це могло би похитнути добре ім’я майстерні.

«Що робити?» – міркував гарячково.

І раптом йому сяйнуло: «Носик! На нього вся надія! Тільки він може з цим впоратися!» У пана Братика відкрилося друге дихання. В уяві він уже бачив старого детектива, який веде злодія за руку, бачив, як він сам відбирає вкрадену музичну скриньку. Він був готовий мчати до пана Носика негайно, але вчасно усвідомив, що не може залишити майстерню відчиненою.

«А Юзик знову спізнюється», – зітхнув.

Юзик був учнем пана Братика. Три місяці під його керівництвом він опановував складне мистецтво – лагодити зіпсовані годинники. Однак великих успіхів не досягнув. Пан Братик пояснював це тим, що в Юзика серце не лежало до годинників. «Годинники треба любити, – казав пан Братик. – Хто не любить годинників, той ніколи не буде добрим годинникарем».

Натомість Юзик мав декілька вад, які щиро засмучували пана Братика. По-перше, як уже згадувалося, був непунктуальним. А пан Братик вважав, що непунктуальний годинниковий майстер – те саме, що глухий органіст. Однак він марно намагався навчити учня шанувати час.

По-друге, Юзик брехав.

– Пане майстре, – просив він пана Братика якогось дня. – Чи могли б ви мене нині швидше відпустити? Бабуся захворіла, і я хотів би їй дров нарубати, води принести.

Пан Братик, зворушений Юзиковою турботливістю, без роздумів відпустив його. А потім виявилося, що того дня бабуся була на весіллі, а Юзик провів вільний час біля річки, рибалячи з друзями.

По-третє, Юзик колись скоїв крадіжку, що найдужче засмутило його вчителя.

Усе це призвело до того, що пан Братик не міг говорити про свого учня без гіркоти.

І зараз, думаючи про нього, спохмурнів іще більше. У нього навіть з’явилася певна підозра, втім, він її швидко відкинув.

– Доброго дня, пане майстре! – почув раптом безтурботний голос. – Бачу, і ви не поспішаєте до роботи. Видно, така погода…

Пан Братик отямився і побачив перед собою Юзика. Це був хлопець з довгим носом і неймовірно рудою чуприною. Стояв із задертою догори головою і шкірив зуби до пана Ігнатія. Однак, побачивши стурбоване лице вчителя, споважнів.

– Пане майстре, щось сталося? – спитав занепокоєно.

– Сталося. У майстерні побував злодій…

– Злодій? Не може бути…

– На жаль, може.

– Він щось украв?

– Еге ж. Зазвичай злодії крадуть.

– А що, пане майстре?

Пан Братик окинув Юзика коротким доскіпливим поглядом і сказав:

– Аптекареву музичну скриньку.

– Музичну скриньку? – перепитав учень недовірливо. – Навіщо злодієві музична скринька?

– Про це мусиш спитати злодія, мій любий, – гірко всміхнувся пан Братик.

Юзик нервово смикав чуприну. Дивний смак злодія не давав йому спокою.

– Це якась таємнича крадіжка, пане майстре, – сказав нарешті. – Ви повідомили про неї в поліцію?

Пан Братик знову пильно глянув на нього.

– Поки що ні. Спершу розкажу про неї людині, яка може нам допомогти більше, ніж поліція. Власне збираюся до неї. А тим часом ти будеш пильнувати майстерню. Запам’ятай: нікого не впускай досередини і сам не заходь. Коли б хто проходив біля майстерні, вдавай, начебто нічого не сталось і що ти чекаєш мене. Думаю, ти добре впораєшся?

– Впораюсь на медаль. Можете бути спокійні, – запевнив Юзик.

Він зрадів, що майстер доручив йому таке відповідальне завдання.

Юзик залишився на сторожі, а пан Братик помчав у напрямі скверу, де сподівався застати Носика. Обізнаний з його звичками, він був певен, що саме там старий детектив переглядає ранкові газети.

І не помилився.

Пан Носик якраз закінчив читати останню сторінку «Приятеля Пса», коли до нього підбіг годинникар.

– Пане Носику, – прошепотів захеканий. – Я прийшов до вас по допомогу. Мене обікрали!..

І розповів, що сталося.

Просто неймовірно, як сильно змінився пан Амвросій упродовж цієї коротенької оповіді. Він випростався, його очі заблищали, щоки розчервонілися. Видавалося, наче детектив помолодшав на десять років. Такий самий запал охопив Кубу. Йому хотілось кричати: «Хіба я не казав, що назріває щось особливе?»

– Пане Носику, – закінчив свою оповідь годинникар. – Я мушу повернути цю музичну скриньку. На вас уся надія! Не відмовте мені в допомозі.

Пан Амвросій встав.

– Ми впіймаємо злодія! – сказав рішуче. – Це я вам обіцяю, пане Братику! А зараз ходімо до майстерні.

Пан Братик полегшено зітхнув. Сповнений добрих думок, він вирушив з паном Носиком і його псом на вулицю Катеринщиків.