Аля знову опинилася в знайомому безкінечному коридорі з безліччю дверей обабіч нього. Вона пам’ятала, що чарівний будиночок виконує бажання. Минулого разу дівчинка попросила ключа, яким відімкнула двері до невеличкої кімнати з півкруглими вікнами. З тієї кімнатки вона побачила карлика Недочеревика й чарівну книгу «Справаномер».
Отож і зараз Аля заплющила очі і неголосно попросила:
– Ключ, будь ласка!
І чекала, коли дзенькне об підлогу ключ.
Але нічого не сталося.
Аля знову, вже голосніше, промовила:
– Мені треба ключ від дверей!
Знов нічого. Тільки якийсь незрозумілий шум, схожий на дзижчання. Аля підняла голову і з подивом побачила, що на невеличкій відстані одна від одної під самою стелею прилаштовані телевізійні камери для спостереження.
Аля зробила крок – найближча камера трохи повернулася за нею.
«Ага, то ось як Недочеревик облаштувався! Отже, за мною стежать! – подумала дівчинка. – То й хай собі стежать! Я все одно робитиму своє! Спробую відчинити двері без ключа!»
Вона взялася за клямку найближчих дверей. Клямка клацнула і двері прочинилися. Аля рушила було вперед, але раптом згадала, як минулого разу двері самі зачинилися за нею. І що вийти з тієї кімнати їй допоміг ключ від хвіртки королівського саду! Тепер же в неї ключа не було.
«Може, це пастка? – завагалася дівчинка. – Що ж робити?»
Аля попробувала відчинити другі двері – вони так само легко відчинилися. І наступні, і ще наступні… Вони наче запрошували дівчинку зайти до темної кімнати, що знаходилася за кожними дверима.
«Так і є! – впевнилася Аля. – Мене хочуть туди заманити! Ну що ж, побачимо, що буде далі!»
І Аля рішуче переступила поріг. Двері за нею одразу заклацнулися, і дівчинка опинилася в цілковитій темряві.
Аля ступила крок, другий…
І тут кімнату залило яскраве світло. Аля мимоволі заплющилася і навіть прикрила рукою очі – так боляче вдарило по них яскраве світло.
А коли опустила руку, перед нею постала неочікувана картина.
Вона стояла в кімнаті карлика Недочеревика! Перед нею стояв круглий стіл, за яким у кріслі сидів і криво осміхався сам карлик Недочеревик. А поруч з ним злісно витріщалися на Алю давні знайомі: Перший Недорадник і сяк-так № 66!
Перший Недорадник ступив крок до Алі і, потираючи руки, злісно прошипів:
– Нарешшшті! Нарешшшті! Як довго я чекав цієї миті! Як довго дивився зі стіни на це дівчисько! Я навіть не міг відвести погляду! Чи заплющитися, щоб не бачити її ненависного обличчя!
– Хи-хи-хи! – улесливо захихотів сяк-так.
– Скільки разів завмирало моє серце, коли це дівчисько простягало до мене руку! Кожного разу я думав: «Ось зараз вона пошматує аркуш і мені кінець!»
Карлик Недочеревик поправив свого червоного ковпачка і скрипучим голосом промовив:
– Менше слів, більше діла! Що ми зробимо з цим клятим дівчиськом?
– Те саме, що й з іншими бунтівниками! – повернувся до нього Перший Недорадник. – Їй відрубають голову! А що ж іще?
– Не забувайте, що на неї чекають біля будиночка її друзі! Через них у нас можуть бути неприємності! – проскрипів Недочеревик.
– Її друзів мені теж доведеться взяти на себе! – сказав Перший Недорадник. – Ви ж, шановний колего, безсилі, поки ваші черевики вкрадено!
– Тссс! – сердито приклав пальця до губів карлик Недочеревик. І очима показав на дівчинку.
– Ет! Не переймайтеся! Вона вже нікому нічого не встигне розповісти! – презирливо скривився Перший Недорадник. – Якби ви не допустили цієї ганебної крадіжки, люб’язний Недочеревику, нам зараз не треба було б ламати голову, що робити з дівчиськом та її друзями! Ваша чарівна сила дуже й дуже нам допомогла б! Але, – удавано зітхнув Недорадник, – нічого не вдієш! Доведеться застосувати старий випробуваний метод!
– Хі-хі-хі! – знову улесливо захихотів сяк-так. І прохальним голосом сказав. – А де моя нагорода? Я виконав своє дуже важке завдання: прослідкував за ними аж до кінця! І навіть постраждав від кігтів клятого птаха і яблучного недогризка!
– Ось, тримай! – проказав Перший Недорадник.
Він узяв з полички медаль, вирізану з картону, і простяг її сяк-такові.
– За виконане завдання ти нагороджуєшся нагородою тридцять сьомого ступеня!
– Служу і прислуговую! – радісно вигукнув сяк-так і, смикнувши під пахвою замок «блискавки», запхнув картонну медаль собі досередини.
Поки тривала ця кумедна церемонія нагородження, Аля міркувала про слова Першого Недорадника. Непомітно дівчинка зазирнула під стіл і побачила карликові ноги… у самих шкарпетках! Черевиків на них не було!
Отже, це правда – карликові черевики хтось украв! А без черевиків карлик не міг сам переноситися з країни Недоладії!
Це була дуже важлива таємниця, про яку треба було будь-що сповістити друзям! Ось тільки як це зробити?!