Наближалася північ.
До Комп’ютерного Центру постукали. Кібер, схожий на людину, тільки металеву, відірвався від екрана комп’ютера і механічним голосом спитав:
– Х-т-о т-а-м?
– Вечеря за наказом Першого Недорадника! – пролунало з-за дверей.
– Н-а-р-е-ш-т-і! – проказав Кібер.
Він відчинив двері, натиснувши кнопку на пульті.
До Центру зайшло двоє. Вони несли велику тацю, накриту серветкою. Кібер відкинув серветку. На таці горою лежали батарейки. Очі-датчики Кібера вдоволено зблиснули. Він відкрив заслінку на животі і висипав в отвір усі батарейки з таці.
Усередині в нього щось запрацювало: різнокольорові вогники забігали по його плечах і голові.
Ті, що принесли вечерю, не квапилися йти. Вони акуратно розрівнювали серветку на таці, наче щось вичікуючи.
Кібер хотів показати їм рукою на двері і наказати: геть! Та раптом на його чолі заблимала червона лампочка і ввімкнулася сирена.
Кібер рвонувся до комп’ютера. Але не встиг. Усі вогники на ньому блимнули ще раз і згасли. Він так і застиг з піднятою ногою.
Ті, що принесли йому вечерю, полегшено зітхнули. А потім відчинили двері, і до Центру залетів барвистий папуга. Хлопці одразу замкнули двері зсередини.
Ви вже здогадалися, що це були Сашко з Недосайтом. Сашків план проникнення до Центру спрацював! Що ж він придумав?
А придумав він зібрати всі використані батарейки і нагодувати ними Кібера!
Вмовити Недовата про поміч узявся Канцелярський Пацюк. Та, чесно кажучи, особливо вмовляти його не довелося. Щойно Недоват почув про Переможницю Злого Карлика Недочеревика, яку кинули до в’язниці, то сам наклав на тацю використані батарейки.
Зачекавши, доки в Кібера за розрахунками вже повинна була закінчуватися зарядка, Сашко з Недосайтом постукали до Центру. І все пройшло, як по нотах.
– У-уу! Залізне опудало! – презирливо сказав Сашко, обходячи нерухомого Кібера. На його шиї Сашко побачив Альчин мобільник. Сашко зняв його і поклав до кишені. «Алька зрадіє, що телефон знайшовся!» – подумав він.
А Недосайт уже всівся за пульт комп’ютера.
– Перш за все треба зв’язатися з Недоладьком! Може, вони знають, куди байдужі відвели Алю! Але дзвонити не можна! Це може привернути увагу охоронців! Я надішлю йому есемеску!
Його пальці забігали по клавішах. Сашко читав повідомлення на екрані комп’ютера:
АЛЮ СХОПИЛИ БАЙДИКИ! ЧИ НЕ ВІДОМО ВАМ, ДЕ ЇЇ ТРИМАЮТЬ?
Недосайт відправив повідомлення і з хвилюванням чекав відповіді. І вона прийшла!
ПЕРЕМОЖНИЦЯ ЗЛОГО КАРЛИКА НЕДОЧЕРЕВИКА РАЗОМ З НАМИ!
– Ну як ми не здогадалися! – ляснув себе по чолу Сашко. – Куди ж іще вони могли її посадити?! Адже на всю Недоладію є лиш одна в’язниця! Це чудово, що вони разом! Буде легше їх визволяти!
– Лишилася дрібниця – придумати, як це зробити! – зітхнув Недосайт.
– Нічого, нічого, я впевнений, що ми щось придумаємо! – сказав Сашко. – Ти напиши, хай вони будуть напоготові і не падають духом.
Недосайт так і зробив.
ТАК, ТАК! АЖНІЯК! МИ ЗНАЄМО, ЩО ВИ НАС НЕ ПОКИНЕТЕ В БІДІ! – прийшла відповідь.
Тоді Недосайт натиснув якусь кнопку, і кімната наповнилася різноманітними голосами. Кричали дитячі, поважно промовляли депутатські, верещали політичні голоси. Крик, бубоніння та вереск змішалися в жахливий гармидер.
Це розмовляли по своїх мобільних телефонах обіцянки-цяцянки:
– Обіцяю ніколи…
– Обіцяємо завжди…
– Обіцяю всюди…
– …обіцяємо… обіцяю… обіцяємо…
Папуга Фері, що сидів на комп’ютері, знову ледь не звалився з нього на клавіатуру. Він заплющив очі, затулив обома крильми свої вуха і крикнув з усієї сили:
– Вимкніть усі мікрррохвони!!!
Недосайт тицьнув пальцем… У кімнаті запала тиша.
Папуга Фері розплющив очі, стріпнувся, відкашлявся і хрипко сказав:
– ОБІЦЯЮ НАЙСТРРРАШНІШОЮ ОБІЦЯНКОЮ НІКОЛИ НІКОМУ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯТИ!
По цих його словах Недосайт зблід і підхопився на ноги. Він хапав ротом повітря і не міг вимовити ані слова. Сашко злякано схопив його за руку:
– Що? Що з тобою? Тобі недобре? Може, води?
Та Недосайт похитав головою, зірвав з носа свої окуляри і раптом схопив папугу Фері в обійми. Він так сильно притис птаха до грудей, що той тільки кавкнув і почав відчайдушно вириватися.
Тут Сашко не на жарт перелякався.
«Все! Кінець! У хлопця дах поїхав!» – подумав він і кинувся на допомогу папузі.
Але Недосайт вже випустив птаха і обернувся до Сашка. На його обличчі сяяла широченна усмішка! Він увесь аж світився з радості!
– Сашко! Я знаю, як звільнити наших друзів! Гурррра! Я знаю, як позбавитися від клятих бульбашкоголових чужинців! Я придумав! І мені це підказав Фері!
– Як?! – не повірив Сашко.
І тут у двері Комп’ютерного Центру загрюкали.
– Негайно відчиняйте! Я знаю, що ви там! – почувся голос Першого Недорадника.
У Сашка всередині похололо. їх вистежили! Це напевно триклятий шпигун-шмигун відзначився! І тепер вони опинилися в пастці!