Міха Голий чимало знав про в’язницю (двічі її відвідав з короткою екскурсією), але не мав ані найменшого поняття, як витягти звідти людину законним чином. Він перебрав у голові чимало варіантів, але жоден із них не підходив.
Міха зажурено лежав у своїй халабуді, закинувши ногу за ногу. Над розваленою зеленою канапою, яку він притяг зі смітника, висіли ілюстрації, вирізані зі спортивного журналу «Швидше! Вище! Сильніше!»
У двері пошкрябали: «Голий! Дай похмелитися!».
Це був Бідосько, колишній журналіст, який спився, продав квартиру і тепер мешкав у сусідній розвалюсі, в якій замість шибок були наклеєні вицвілі плакати про шкідливість алкоголю.
Але тут у голову Міхи стрельнула геніальна думка. Він підскочив і розчинив двері навстіж.
– Залізай! – махнув він Бідоськові і почав порпатися під ліжком, витягуючи на божий світ тріснуті грамофонні платівки, розбитий театральний бінокль, годинник без стрілок, гральні карти та інші безцінні скарби. (Як відомо, несподівані знахідки є найцікавішими).
– Є! – нарешті радісно вигукнув хлопчина і дістав недопитий бутель з вином. Для певності він розбовтав каламутну рідину невизначеного кольору перед почервонілим носом гостя.
Бідосько тремтячою рукою схопив склянку, залпом видудлив і обтер рота рукою.
– Маю до тебе одну справу, – обійняв Голий за плечі сусіда. – У тебе є знайомі журналісти?
– Питаєш! – криво усміхнувся той. – Ціла купа!
– Мені треба найнадійнішого! – очі Голого аж палали.
– Тоді Томич, – почесав неголену пику Бідосько. – Отакий хлопака! Завжди виручить. Ми з ним досі вітаємося і все таке.
– То пиши йому записку, – Міха знов порився під ліжком і витяг звідти старий зошит і огризок олівця.
Коли Бідосько нашкрябав кілька слів, Голий, прихопивши із собою газету з репортажем про чемпіонат з важкої атлетики, помчав у редакцію «Столичних новин».
– Ех, Бідосько, Бідосько! – зітхнув Томич, уже літній газетяр із вдумливими очима та сивою чуприною, розглядаючи записку. – Знаменитий був новинар, а от заприязнився з пляшкою – і пропав чоловік.
Він уважно подивився на підлітка, який нагадав йому власне невпорядковане дитинство.
– Сподіваюся, ти не п’єш?
– Та ви що! – ображено підскочив Голий. – Мене від самого запаху верне! Це в нас – родинне!
– Добре, добре, – розгладив вуса Томич. – То ти кажеш, що чемпіон Республіки сидить у в’язниці? Це ж сенсація, малий! Ми доручимо розслідування найкращим репортерам.
– Будь ласка! – на очах Міхи виступили сльози.
– Не журися, синку, ми його звідти витягнемо! – Томич випровадив підлітка аж до дверей редакції. – А Бідосьці передай вітання! – гукнув він навздогін. – І хай зав’язує з чаркою!