Таємне побачення вже годину тривало в затишному шинку «Зелений Ганс» під знамените баварське пиво і не менш знамениті смажені баварські ковбаски.
Фікса сидів у салатових гетрах і шортах з підтяжками, щоб видаватися справжнім баварцем. Зелений капелюх з пір’ям він повісив на оленячі роги при вході.
На його превеликий подив, у цьому місті так убраний був лише він, і це викликало велике захоплення тутешніх мешканців. На мові агентів таємної поліції це означало одне: провал. На щастя, всі сприймали його за дивака-туриста.
– Цирк – це не мистецтво. Це порожнє ремесло, яке не приносить ніякої користі! – агент Фікса вирішив своє невдоволення вилляти на інших. – Циркачі – це блазні, а не артисти!
– Але ж народ любить цирк! У нас щодня аншлаги, – не здавався карлик Піня. – Людям подобається краса, сила і спритність, яку демонструють циркачі!
– Цирк любить натовп, а не народ, – набрижив лоба таємний агент. – А це велика різниця, мій любий комедіанте! От візьмімо для прикладу вас. Клоун – це ледар, що живе з того, аби здаватися дурнішим, ніж насправді.
– Стривайте! – забелькотів ображений горбун.
– Навіть не сперечайтеся! Життя клоуна марне. Яка з них користь суспільству?
– Вони веселять інших…. – розгубився Піня.
– От-от, публіка регоче з них, але цей сміх низькопробний, а самі клоуни виглядають нещасними, жалюгідними створіннями. Вам слід покинути, мій дорогий карлику, це божевільне товариство! Ви вищі за цих єгипетських чародіїв і черевомовців, а насправді – нероб та волоцюг, які гордо іменують себе циркачами.
Приголомшений Піня вмовк, адже в житті, окрім клоунади, більше нічого не вмів робити. Та й у цирку йому подобалось. Особливо добре йому було до появи Івана Сили. Адже раніше він був улюбленцем публіки і зривав крики «Браво!».
– Ось гляньте, що вже пишуть ці йолопи! – агент Фікса простер перед карликом свіже число «Столичних новин».
Під великим фото Івана Сили писалося: «Наш чемпіон переміг найсильнішу людину Німеччини!».
– Ви розумієте, мій добровільний клоуне, що це означає? – важко промовив агент, підперши рукою підборіддя. Піня лиш мотнув головою. – Ні, мій маленький друже, ви нічого не розумієте! – Тут Фікса несподівано вдарив кулаком по столу, від чого тихі баварці здивовано на них озирнулися. А деякі навіть поперхнулися солодкими пундиками.
– Це означає, – майже пошепки продовжив агент, – що тепер Іван Сила став національним героєм. І всі вчинки, спрямовані проти нього, будуть розцінюватись як дії проти Республіки.
Карлик витягнув губи в трубочку, що свідчило про його замислену стубованість.
– А отже, я більше не маю права як державний службовець… – тут плечі Фікси затремтіли і по щоках потекли сльози, що скрапували зі щурячих вусів просто в кухоль. – Одне слово, мій вірний побратиме, – агент так само різко перестав плакати, як і почав, – я подаю у відставку. І роблю це для того, щоб мати розв’язані руки.
(Насправді після провалу операції з Іваном Силою Фікса мав велику халепу на роботі, і капітан Миколайчик навіть перестав його частувати коньяком.)
Піня вишкірив криві зуби:
– У мене є план. Але я сам не впораюся.
Він нахилився до Фікси і щось прошепотів, а потім почав креслити пальцем на серветці. Агент витер вухо хустинкою і задумано промовив: «Тільки без жертв».
Карлик хитро посміхнувся. Діяти вирішили наступної ночі.
* *
Пандорському не спалося. Після того, як померла дружина, його часто мучило безсоння. Він відсунув березове поліно, загорнуте в ганчір’я, що заміняло йому подушку, і вирішив прогулятися й подихати свіжим повітрям. Стомлений цирк «Бухенбах» завалився в глибокий сон. Навіть Міха Голий зі своїм дворнягою Бобі сторожували із заплющеними очима.
Імпресаріо зігрівся, зробивши три кульбіти, а далі замріяно сів у затінку крислатої акації. Він романтично спостерігав за небесними світилами, коли помітив дві тіні, що скрадалися пригинцем до шапіто.
– Ого! – Пандорський опустив руку в кишеню, але циркового пістолета там не виявилося. Зрештою, він його ніколи й не мав. Ба й взагалі циркових пістолетів, як відомо, не буває. «Здається, зараз буде смертельний номер!» – Пандорський закрив лице плащем і рушив за непроханими гостями, що несли в руках щось важке.
Незнайомці почали розливати на шапіто якусь рідину. За різким запахом стало зрозуміло, що це бензин. «Хлопці вирішили погрітися», – імпресаріо намацав на поясі кинджал. Кинджал у нього таки був, бо Пандорський використовував його у фокусах.
– Запалиш, коли я звідси виберуся, – прогуділа одна з тіней і почала віддалятися.
«Овва! Кого ж вибрати?» – Пандорський на секунду задумався. – Ні, треба рятувати цирк». Але маленька постать не квапилася підпалювати. Вона прошкандибала до вагончика Івана Сили і заходилася розливати бензин там. Далі підперла двері кілком ззовні і дістала сірники. «Оце так!», – Пандорський стиснувся в пружину. – Не гарно людям перебивати сон! Адже правил доброго тону ніхто не відміняв!».
Ще мить – і пущений ним кинджал вдарив палія тупим кінцем просто в голову. Той зойкнув і повалився додолу.
Пандорський галантно вклонився, ніби цей трюк спостерігали сотні глядачів, і неквапливо підійшов до лежачого. Далі сам собі поаплодував, звалив жертву на плече і поніс у свій вагончик.