Жити як вийде

Подібні дитячі малюнки сьогодні не рідкість. Таким чином діти висловлюють свою вдячність медичним працівникам за їхній труд. Дехто б додав за неоцінений труд. І буде правий, при чому в прямому і переносному сенсі.

Про перший, прямий сенс у принципі немає чого додати, і так вже все сказано до нас, втім про переносне значення щось додавати теж немає особливого сенсу. Про що свідчить не дуже оголошувана статистика звільнень медиків під час пандемії. Виявляється, не всі готові ризикувати власним життям за ті гроші (чи гроші?), які носять горду назву «заробітна плата». Звісно, хтось тут пригадає клятву Гіппократа, хтось почне взивати до сумління, хтось, можливо, почне погрожувати чи то земною (наприклад, прокуратурою), чи то небесною (може, якась блискавка?) карою.

От тільки цими закликами, можливими карами сім’ї не прогодуєш. Тому люди продовжують звільнятися, шукаючи заробітку в інших галузях, або ж у медицині, але тільки за кордоном. А що залишається нам? Дитячі малюнки… а також дорослі, які ховаються за цими малюнками, різноманітними плакатами з подібною тематикою, а також за красивими гаслами фактично про ніщо.

Звісно, доплати лікарям – це прерогатива уряду, які той… не дуже допрацьовує. А переважна більшість населення все це сприймає як саме собою зрозуміле. От тільки коли бачиш усю цю картину, мимоволі виникає питання: коли медпрацівників реально стане бракуватиме (їх і зараз не вистачає, але коли їх фактично зовсім не залишиться), що тоді буде робити аморфне населення? Чим лікуватиметься? Хіба малюнками, плакатами з різноманітними гаслами чи розмовами про ніщо?

Хоча, звісно, це буде дещо пізніше. Може через рік, два, можливо навіть ще пізніше, а на такі часові відрізки в нас зазвичай мало хто зважає. Тому і живемо, як жили далі. Тобто, так, як вийде.

Редакція сайту