Мечоносці кинулися на розбійника. Вони були такі спритні, що Мач ледве розрізняв їхні мечі. Але Робін виявився ще спритнішим.
Він крутився та вертівся, пригинався й відхилявся, аж поки поскидав Мечоносців з гвинтових сходів до головної зали.
Мач щосили штовхнув на чотирьох ворогів величезну статую. Але залишилося ще двоє.
Вони кинулися на хлопця, розмахуючи мечами.
Мач позадкував, але наштовхнувся на стіну. Далі відступати було нікуди. Мечоносці наближалися, єхидно шкірячись. Вони вже смакували перемогу. Але Робін тихцем видерся на колонну…
…Потім стрибнув з балкона… Повис на люстрі.
…І щосили вгатився в останніх двох Мечоносців, від чого ті аж підлетіли в повітря.
– Хутчіше! – гукнув Робін Мача. – Треба знайти полонених.
Та не встигли друзі й кроку ступити, як їх оточили десятки солдатів.
Потім підійшов шериф і самовдоволено посміхнувся.
– Ми надто сильні, – глузував він. – Навіть для таких харцизяк, як ви.
Мач різко розвернувся, витягнув лука й випустив стрілу. Вона продзижчала над головами солдатів і вилетіла надвір. Це був знак, за яким до замку ввірвалися селяни на чолі з Меріан.
Коли битва була в самому розпалі, Меріан провела Мача до замкової темниці. Там у кайданах сиділи батько хлопця, Малюк Джон, Вілл Скарлет та брат Тук.
Рятівники зняли ключі з гачка біля камери й випустили в’язнів. Мідлтон міцно обійняв сина.
Коли Меріон та Мач повернулися до головної зали, бій уже закінчився. От тільки шериф ніяк не хотів здаватися
– Мене ніхто не спинить! – погрожував він. – Король мертвий!
– Та невже? – пролунало зненацька. – А мені здається, що король живий-живісінький!
І до зади увійшов король. Меріан кинулася йому на шию.
– Ти повернувся! – зраділа вона.
Шериф боягузливо кевкнув, а потім кинувся навтьоки.
Коли він пробігав коридором, Мач підставив йому підніжку. Шериф із зойком упав і покотився сходами до темниці.
Малюк Джон захряснув за ним двері, а Вілл Скарлет замкнув їх. І розбійники побігли нагору вклонитися своєму королю.
– Вельми вам вдячний, – звернувся володар до Робіна та його друзів. – Зроблю вас усіх лицарями. Зможете жити разом у цьому замку.
– Красно дякуємо, сер, – відповів Робін, – та наш дім – Шервудський ліс.
– А ти можеш лишитися з нами, – запропонував Робін Гуд Мачеві.
Та хлопець похитав головою.
– Моя домівка – наше село, – відказав він, обіймаючи батька.
Робін подав хлопчикові свого меча:
– Тоді візьми ось це на згадку про нас. З цими словами Робін Гуд та його друзі подалися геть.
– Як гадаєте, чи побачимо ми їх іще коли-небудь?
– Я певен, що так, – відповів король, – якщо потребуватимемо їхньої допомоги.
Мач Мідлтон повернувся до рідного села. Король відбудував усі спалені хати й млина, тож хлопець знову допомагав батькові по господарству.
Але дещо таки змінилося: тепер уже батько прохав сина розповісти йому про Робіна Гуда.