Крихітна країна

Лемюель Гуллівер над усе полюбляв подорожувати, а ще був охочий до пригод. Ця історія про те, що якось трапилося з ним у чужоземних краях.

А почалося все тоді, коли Гуллівер зайшов на борт корабля, що прямував на Далекий Схід…

Ця подорож виявилася важкою і небезпечною. Завивав вітер, лютувала буря й судно збилося з курсу. Зрештою воно наштовхнулося на скелі й почало тонути.

Пасажири були у відчаї. Деякі намагалися врятуватися на невеличкому човнику.

Але він перекинувся й усі загинули… Крім Гуллівера.

Він щодуху плив, намагаючись урятуватися. А коли вже втратив надію, вдалині замайоріла земля. Гуллівер вибрався на берег і впав знесилений. Незабаром бідолаха міцно заснув.

Коли чоловік прокинувся, то не зміг поворухнутися – навіть голови не міг підвести, наче вона була приклеєна до землі.

Якимось чином Гуллівер вивільнив волосся, роззирнувся й побачив дивовижне видовище. По всьому його тілу метушилися крихітні чоловічки.

– Гей! – закричав моряк.

Чоловічки з переляку порозбігалися. Деякі випустили в нього стріли, що голками вп’ялися в шкіру.

– Ой! – зойкнув Гул лівер. – Боляче!

Що ці дивні створіння збиралися робити далі? Невдовзі чоловік про це дізнався. Вони облишили стрілянину, а натомість приставили до нього драбину. Тоді поважний на вигляд чоловічок видерся аж на її вершечок і гаркнув щось Гулліверові у вухо.

Однак моряк не втямив жодного слова, крім «Ліліпутія». Він вирішив, що так називається ця країна. До того ж бідолаха був страшенно голодний, а тому заплямкав губами й сказав:

– Я зголоднів!

Напевно, чоловічок його зрозумів, бо враз звідусіль повибігали ліліпути, які несли різні наїдки в крихітному посуді. Гуллівер умить все змегелив.

Далі вони принесли діжечки з вином, яке моряк спрагло випив. У натовпі почали хитро посміхатися.

Потай від свого полоненого ліліпути підсипали щось у вино. За мить Гуллівер поринув у глибокий сон. А чоловічки взялися до роботи.

П’ять сотень крихітних столярів змайстрували дерев’яну підводу й затягли на неї незнайомця, а потім кудись повезли.

Коли Гуллівер прокинувся, то побачив, що опинився в пречудовому храмі. Потім чоловік з’ясував, що ця споруда стояла в столиці, яка звалася Міландо. Ліліпути перетягнули його сюди, бо подумали, що храм міг би бути чудовою оселею для такого велетня.

Вони розв’язали мотузки, якими Гуллівер був припнутий до підводи, і прикували ліву ногу полоненого до храму ланцюгами. Лемюель, що й досі нічого не міг утямити з мови ліліпутів, був надзвичайно спантеличений.

Щойно чоловік підвівся, як біля нього скупчився цілий натовп ліліпутів. Вони аж роти пороззявляли, коли побачили таку дивовижу. Гуллівер так само сторопів. Місто здавалося йому іграшковим.