Вже світало, коли я нарешті опинився на центральній вулиці Місячної Затоки. Буря вщухла, й хмари поступилися місцем осяйному блакитному небу. За багато років село анітрохи не змінилося.
Тут досі стояли будинок моєї тітки, сільська церква та корчма «Чом би й ні». Я увійшов до старої корчми і знайшов її спорожнілою. Меблі, посуд, інші речі були вкриті павутинням.
Я затопив у каміні, сів побіля нього, опустив голову на руки й заплакав за Ельзивіром.
Перегодом відчув, що хтось торкнувся мого плеча.
– Джоне, – пролунав чийсь голос, – я для тебе тримала запаленою свічку. Невже ти забув мене?
Це була Ґрейс, вона подорослішала й стала ще гарніша, ніж була. Вона присіла біля мене, і я розповів їй про все, що пережив, відколи залишив Місячну Затоку.
– Ґрейс, – звернувся я до неї, – я жалюгідний бідняк, в якого за душею ані шеляга.
Дівчина лише усміхнулася й узяла мене за руку.
– Джоне, – відповіла вона, – не гроші звеличують тебе в моїх очах. Ельзивір мав рацію. Скарб справді виявився проклятим. І якщо ти колись знову його віднайдеш, маєш віддати нужденним.
Я вже хотів було спитати, що вона мала на увазі, але тут до корчми увійшов Ретсі з містером Ґленні, тутешнім священиком.
Обидва постаріли, та я все одно їх упізнав. Я розповів, як загинув Ельзивір, і побачив, що в очах Ретсі забриніли сльози. Далі містер Гленні розгорнув якогось старого листа.
– Джоне, чи знаєш ти когось на ім’я містер Алдобранд? – запитав він.
– Аж занадто добре, – здригнувшись, відповів я. А потім розповів про старого торговця діамантами й про те, як ми з його ласки опинилися на каторзі.
– Ну що ж, – промовив містер Гленні, – цей лист із заповітом на твоє ім’я саме від нього. Лист прийшов сюди ще вісім років тому. Після вашої останньої зустрічі старий збанкрутував. Його здоров’я також підупало, й він усім розповідав, що на суді ти прокляв його.
Я добре пам’ятаю свої слова в залі суду. «Тепер діамант ваш. Тож нехай прокляття, що торкнулося мене, спіткає й вас».
– А що мені до його спадщини? – запитав я.
– Перед смертю, – провадив містер Ґленні, – містер Алдобранд втратив усе своє багатство, крім грошей, уторгованих з вашого діаманта. Старий залишив їх тобі, сподіваючись, що це звільнить його від твого прокляття.
Отак величезний спадок став моїм. Та я не взяв звідти жодного пенні. Частину грошей ми віддали старим морякам, а на решту збудували над бухтою Місячної Затоки високого маяка.
Я одружився з Ґрейс. Ми, як і багато років тому, гуляємо разом у лісі. Хоч я й трохи постарішав, але почуваюся щасливим. Я завжди пам’ятатиму Ельзивіра. Коли серед ночі здіймається буря, сідаю на пагорбі й дивлюся, як у бухті Місячної Затоки нетямляться хвилі. Тоді в моїй пам’яті зринає ніч, коли мій друг урятував мені життя.