Кораблетроща

Ми з Ельзивіром вибралися на палубу. Навколо нас, неначе ті скелі, здіймалися хвилі. Варта втекла, розібравши всі рятувальні човни.

– Вони кинули нас помирати, як щурів, – сплюнув Ельзивір.

Аж тут я дещо завважив. Удалині туманіло пасмо бескидів.

– Ельзивіре! – закричав я, – глянь на ті бескиди… Ми ж у бухті Місячної Затоки!

Ельзивір також помітив бескиди – й на його обличчі промайнула усмішка. Перемагаючи несамовиті хвилі, він видерся до стерна.

– Поки що ми в небезпеці, – гукнув він, – та я спробую повернути корабель до берега.

Навколо нас здіймалися скелі, а буря дедалі дужчала. В’язні казилися від страху. Та поступово судно почало розвертатися.

– Джоне, – закричав Ельзивір, – поглянь!

Він показав на крихітного вогника, що мерехтів на вершечку бескиду. Серце моє стрепенулося. Ґрейс колись обіцяла тримати запалену свічку, доки я повернуся І чекала на мене весь цей час?

Ми дедалі наближалися до берега. Аж раптом я почувся оглушливий тріск.

– Ми напоролися на скелю! – вигукнув Ельзивір.

Корабель похилився – і всі ми догори дриґом полетіли в море. Хвилі били, наче тюремницькі батоги. Я чув, як з берега нам гукають селяни, які відчайдушно намагалися допомогти. Можливості доплисти так далеко майже не було, але ми повинні були бодай спробувати.

Ми з останніх сил боролися за життя. Я побачив, що селяни кинули нам канат, який Ельзивір спромігся вхопити. Друг потягнувся до мене, але тієї миті я почув позаду гуркіт і ще одна велетенська хвиля потягла мене на морське дно.

Я вже думав, що це кінець, аж раптом чиясь дужа рука витягла мене на поверхню.

Виявилося, що моїм рятівником був Ельзивір. Йому довелося відпустити канат, щоб дістатися до мене. Блок штовхав мене крізь хвилі до берега.

– Канат, – закричав він, – хапайся за канат, Джоне!

Канат, який кинули селяни, був на відстані руки від мене. Коли накотила чергова хвиля, Ельзивір щосили швиргонув мене вперед. Почувся гуркіт води, та я встиг ухопитися за канат. Селяни його потягли, й за якусь мить я вже лежав на березі в цілковитій безпеці.

Я підвів голову, щоб розшукати Ельзивіра, але, мабуть, хвиля затягла його в море. Спробував погукати його на ім’я, та від холоду геть онімів.

Коли я дивився на несамовиті морські хвилі, сльози рясно текли по моїх щоках. Ельзивір потонув. Він пожертвував життям заради мене, вже тут, удома, у Місячній Затоці.