Після Різдва всі почувалися нещасними.
– З нами ніколи не трапляється нічого приємного, – жалілася Емі.
– Неправда, – заперечила Джо, заходячи до кімнати, і тут-таки перечепилася через кицьку Бет. Падаючи, дівчина перекинула чорнильницю на капелюшка Меґ – і на ньому одразу ж розпливлася чорна пляма.
– Ой, ти зіпсувала мого капелюшка! – накинулася Меґ на сестру. – Іншого купити немає за що. Джо, яка ти незграба! Бет, а ти тримай свою кицьку, щоб не плуталася під ногами!
Джо стенула плечима:
– Хіба хтось іще має таку вбогу родину, як я? От зачекайте. Незабаром я писатиму книжки та п’єси і зроблюся такою заможною, що зможу купувати цілі стоси капелюшків. Бет тоді матиме всіх кицьок на світі й нове піаніно на додачу.
– Меґ! Джо! – гукнула мати, заходячи до кімнати з передпокою. – Це вас розрадить – щойно принесли запрошення на завтрашню новорічну вечірку з танцями.
– От якби я мала шовкову сукню, – зітхала Меґ уже в своїй кімнаті. – Мама каже, що мені треба дочекатися свого вісімнадцятиріччя, а це аж через два роки.
– У тебе й так гарна сукня, – відказала Джо. – А от моя бальна пропалилася, коли я притулилася спиною до каміна, а рукавички всі в лимонаді.
– Тоді не слід їх надягати, – мовила Меґ. – Кожна з нас надягне по моїй новій рукавичці, а твої замурзані просто триматимемо в руці. Пильнуй, щоб тебе ззаду ніхто не побачив, і не сідай.
– Здається, я втечу з цієї вечірки, – пробурмотіла Джо.
Емі закопилила губу:
– Ти хоч поїдеш туди. А мені теж хотілося б на вечірку.
– А я рада, що не їду, – недбало кинула Бет. – Хоча й впевнена, що там буде краще, ніж ти думаєш, – прошепотіла вона до Джо.
Наступного вечора Джо допомагала Меґ ладнатися до вечірки, завиваючи сестрі волосся розжареними до червоного щипцями. Та вона задумалася й поринула уявою в історію, яку нещодавно придумала… А за хвилину відчула запах горілого.
На превеликий жах Меґ, їй на коліна впало пасмо обпаленого волосся.
– От лихо, нічого в мене не виходить! – скрикнула Джо, з відразою кинула щипці на підлогу й вибігла з кімнати.
Емі побігла втішати Меґ.
– Ось, – примовляла вона, зав’язуючи бузкового банта на сестриній голові. – Тепер нічого не буде видно.
На вечірці Меґ одразу ж заходилася танцювати з друзями. Джо, яка страшенно боялася потрапити на очі сестрі, сховалася за портьєрою. На подив дівчини, там уже стояв якийсь хлопчина.
– Ти внук містера Лоуренса, – вирвалось у Джо. – Я тебе знаю. Ти наш сусід.
Хлопець кивнув.
– Здрастуй, – привітався хлопець. – Мене звуть Лорі. Я ховаюся тут, бо нікого не знаю.
– Тепер знаєш мене, – всміхнулася Джо. – А я ховаюся через ось це, – зізналася дівчина, показуючи обпалене місце на сукні.
Лорі зареготав.
– Потанцюймо польку в коридорі, – там нас ніхто не побачить, – запропонував він.
Трохи потанцювавши, Лорі пішов по морозиво, яке вони потім пожадливо з’їли у своїй схованці за портьєрою. До кінця вечірки діти вже були вірними друзями. Коли вони веселилися собі в куточку, до них, накульгуючи, підійшла Меґ.
– Ох, ці кляті черевики! – застогнала вона. – Здається, я розтягнула собі щиколотку.
– Дозвольте підвезти вас у моїй кареті? – запропонував хлопець.
– Якщо тільки це не завдасть вам надто багато клопоту, – промовила Меґ, – то будь ласка!
Місіс Марч ще не лягла спати. Вона чекала дочок, щоб розпитати їх про вечірку. Побачивши Меґ, мати заметушилася навколо неї, наче квочка.
– Ми приїхали разом з онуком містера Лоуренса, – повідомила Джо, поки мати перев’язувала Меґ щиколотку.
– Він сирота, – сказала місіс Марч, коли вони розпрощалися з новим знайомим. – Хлопець щойно переїхав до свого дідуся. Мушу визнати, він приємний юнак – ще й з пречудовими манерами.
Меґ закульгала до сходів, думаючи про танцювальний вечір.
– Я почуваюся, наче чарівна пані, яка, побувавши на балу, повернулася додому в кареті, – мовила вона.
– Не думаю, що якісь чарівні пані могли так веселитися, як ми, незважаючи на перепалене волосся, зіпсуті сукні та по одній новенькій рукавичці на кожну, – оголосила Джо, широко усміхаючись.