Легковажна дівчина

Того літа Саллі Мофет, подруга Меґ, запросила її до себе в гості на кілька днів.

– Якби ж я не мусила працювати… – бідкалася Меґ.

Аж ось трапилося так, що діти, яких вона гляділа, захворіли на кір.

– Тож я можу їхати! – збагнула дівчина.

Сестри допомагали їй пакувати речі.

– Цілісінький тиждень розваг! – раділа Бет, складаючи сестрині стрічки для волосся.

А Емі аж позеленіла від заздрощів:

– Як би я хотіла, щоб мене теж запросили в гості. Ну й щастить тобі.

Джо заходилася складати сорочки Меґ, вимахуючи довгими руками, як вітряк.

– Що мама дістала тобі зі своєї скарбнички? – цікавилася вона.

У скарбничці з духмяного кедра їхня мати тримала найцінніше.

– Гарненьке віяло, блакитний шарф та пару шовкових панчіх, – відказала Меґ. – Там іще був відріз фіалкового шовку, та мені ще рано шити з нього сукню, навіть якби мама дозволила, отож мушу задовольнятися своєю білою бавовняною, – зітхнула вона.

– Не засмучуйся, тобі дуже гарно в білому, – заспокоїла сестру Бет.

– Якби я не розбила свого коралового браслета… Він би тобі так пасував, – засмутилася Джо. Їй подобалося давати речі сестрам, та зазвичай ці речі були всі понівечені й усе одно не годилися, щоб їх носили.

– Моя біла сукня без декольте і вона не шелестить так, як шовкова, – розізлилася Меґ. – Та все ж я мушу її носити, бо нічого іншого немає.

– Нещодавно ти казала, що тебе ощасливить уже сама поїздка до Саллі Мофет, – нагадала сестрі Бет.

Меґ гірко всміхнулася:

– Так. Напевно, що більше маєш, то більшого прагнеш.

Меґ тремтіла від благоговійного страху перед вишуканим та величезним будинком Мофетів. Вона обожнювала їхні розкішні страви, їхні карети, їй подобалося щодня чепуритися лише для того, щоб пройтися крамницями, ходити на концерти та вишукані пікніки.

Гарні речі подруги сповнили серце Меґ заздрістю, і незабаром, порівняно з розкішними хоромами, рідна домівка здалася їй убогою та безрадісною.

В будинку збиралося багато подружок Саллі, й хоча дівчата були однолітками Меґ, ніхто з них не заробляв собі на життя працею. Меґ почала мавпувати їхнє маніження, вчилася викаблучуватися й почуватися весь час перевтомленою.

Окрасою тижня став Весняний Бал. Дівчата тільки те й робили, що базікали про те, яку б сукню кожній одягти.

– Я одягну нову шовкову сукню, – вирішила Саллі. – А ти, Меґ?

– Своє стареньке біле плаття, – почервоніла дівчина.

– Покажи, – в один голос заходилися просити дівчата.

Коли Меґ дістала своє вбрання, запала мовчанка. Дівчина бачила, як усі витріщалися на сукню, а потім перезиралися одна з одною. Бідолашна відчула, що в неї палахкотить обличчя від самої думки про те, як ці панянки її жаліють. Коли вони хизувалися своїми прегарними бальними сукнями, що здіймалися, наче хмаринки прозорих метеликів, Меґ накрило хвилею гіркоти.

– Не можна тобі вдягатися в біле. Це повсякденний колір, – врешті сказала до Меґ Саллі. – Придумала! Ми тебе зараз причепуримо.

Саллі гукнула свою покоївку-француженку, і дівчата разом перемінили Меґ. Вони напудрили їй шию та руки, натерли парфумами, нарум’янили щічки, підмалювали губи та закрутили волосся.

Далі Саллі та покоївка затягнули Меґ у блакитну шовкову сукню, та так тісно, що бідолашка ледве дихала. Сукня оголювала плечі дівчини, а спереду мала чимале декольте. А ще на Меґ, наче на різдвяну ялинку, повісили браслети, брошку, намисто та сережки. Навіть у волосся примудрилися почепити срібного метелика.

– Просто лялечка! – врешті мовила Саллі.

Та все одно Меґ тепер чогось бракувало. Скромна та свіжа дівчина зникла, натомість з’явилася розцяцькована лялька, що нічим не вирізнялася з-поміж інших дівчат.

Вона почувалася дивно, проте й нетямилася з радощів, коли спускалася сходами на бал, похитуючись у позичених блакитних атласних черевичках на високих підборах.

– Гляди, не впади! – гигикнула Саллі.

На свій подив, Меґ зауважила, що модні гості на балу, які не помічали її в убогому вбранні, тепер зліталися наче бджоли на мед. Дівчині подобалася така надмірна увага, і вона пила шампанське келих за келихом. Меґ досхочу фліртувала з юнаками, аж ось помітила, що до неї прямує Лорі.

– Меґ! Що ти з собою зробила?

Дівчина закліпала смоляними від туші віями:

– Це нова Меґ! Хіба тобі не подобається?

– Анітрохи, – похмуро відказав Лорі. – Мені не до вподоби розцяцьковані дівчата. Цікаво, що сказала б Джо, якби тебе побачила?

Аж тут вони почули позад себе розмову якихось гостей:

– Місіс Марч має сякі-такі плани. Вона прагне віддати одну зі своїх дочок заміж за молодого багатія Лоуренса. У тих Марчів за душею ані пенні. Для них це була б добра партія. Гляньте на ту дівицю. Вона вміє використовувати свої козирі.

Меґ зблідла під товстелезним шаром рум’ян.

– Та як вони сміють! Це все брехня! – її ще ніхто так не злив і не принижував.

– Не зважай, Меґ. Не слухай тих жалюгідних пліткарок, – прошепотів хлопець.

– Не говори, будь ласка, мамі та дівчатам про це, – попросила Меґ Лорі. – Я краще сама їм розкажу.

– Не буду, – пообіцяв хлопець. – Тільки не пий більше шампанського, – додав він по-братськи. А то завтра в тебе голова розколюватиметься від болю.

* * *

Повернувшись додому, Меґ про все розповіла мамі:

– Я дозволила їм зробити з себе посміховисько, а сама фліртувала й поводилася дуже погано. Я нічого не могла з собою вдіяти, адже це так добре, коли тебе хвалять і тобою захоплюються.

– Авжеж, добре, – погодилася мати, – але гляди, щоб любов до компліментів не змушувала тебе чинити нерозумно. Веселися, але водночас будь скромною, Меґ.

Почервонівши, Меґ розповіла про чутки, які випадково почула:

– Мамо, в тебе й справді стосовно нас є сякі-такі плани?

Місіс Марч дала дочці ляпаса.

– Меґ, мої єдині плани, щоб ти вийшла заміж з любові. Якщо ти поберешся з бідняком або й узагалі залишишся дівувати, я ані слова не скажу, аби тільки ти була щаслива.

– Саллі говорить, що для вбогої дівчини щастя немає, – відказала дочка.

– Саллі помиляється, – суворо мовила мати. – Будь собою, Меґ, хорошою і доброю, а решта прийде з часом.

Дочка усміхнулася до матері:

– Рідний дім може й не бути розкішним та щедро вбраним, проте все одно це – найкраще місце у світі.