Гейді та Клара

До Франкфурта виявилося далеченько. Сонце вже хилилося за обрій, коли подорожні опинилися біля заможного будинку, що височів на брукованій вулиці. Діт смикнула за дзвінок.

– Ось і приїхали, – пробурмотіла вона.

Двері відчинив охайно вбраний шафар[1] який провів прибулих до просторої вітальні.

У цих хоромах Гейді почувалася маленькою та вбогою. Їй стало ще гірше, коли економка, місіс Ротенмеєр, побачила її.

– Вигляд у тебе страшенно невідповідний, – зітхнула жінка, звертаючись до Гейді. – Та все-таки, ходімо. Познайомишся з Кларою.

Дівчинка Клара лежала на стосі подушок у ліжку з мережаним балдахіном. Обличчя вона мала бліде, а в кімнаті стояв затхлий дух.

– Дякую, що приїхала, Гейді, – тихо озвалася Клара. – Мені так потрібен друг. Сама я не можу встати з ліжка.

– А чому?

– Я тяжко хворіла і ще досі квола, – пояснила Клара. – Не думаю, що мені коли-небудь стане ліпше.

– Нікому не може покращати в такій спекотній задушливій кімнаті, – сказала Гейді.

Вона підбігла до вікна і навстіж його відчинила.

Внизу на вулиці аж роїлося від людей, коней та екіпажів. Гейді почула дивну мелодію, що змішувалася зі стукотом копит та тупотінням ніг.

Перехилившись через підвіконня, дівчинка побачила хлопчину в лахмітті з катеринкою через плече. З кишень у нього визирали двоє кошенят.

Гейді кинулася надвір.

– Чи не зайдеш у дім? – гукнула вона, підкликаючи хлопця. – Я хочу, щоб ти заграв для декого.

За мить обоє вже піднімалися сходами.

– Сюрприз! – вигукнула Гейді, рвучко відчиняючи двері Клариної кімнати і впускаючи хлопчика-обшарпанця всередину.

Тим часом унизу економка місіс Ротенмеєр отетеріла. Вона почула спів, сміх, музику, навіть нявчання кошенят – і все це долинало з Клариної кімнати.

– Що тут відбувається? – заверещала вона, увірвавшись до кімнати.

– Як сюди потрапив цей нестерпний хлопчисько? Це все через тебе, – прошипіла вона, зиркнувши на Гейді. – Я знала, що від тебе буде лише клопіт, щойно тебе побачила. Негайно повертайся до своєї кімнати!

– Ні, – попросила Клара. – Гейді лише намагалася мене розрадити.

Дівчинка тримала Гейді за руку:

– Благаю, не відсилайте Гейді до її кімнати. Ми хочемо разом повечеряти.

Місіс Ротенмеєр нічого не могла вдіяти. Вона мусила підкоритися молодій господині.

– Ну гаразд, – сердито мовила вона, – але цього обшарпанця звідси виженіть!

За якийсь час економка повернулася з повною тацею їжі.

Масні шматки м’яса плавали в жирному соусі. Клара вовтузила страву по тарілці, але майже її не торкнулася. Гейді вечеря теж не сподобалася.

– Я не можу як слід зголодніти, весь час лежачи в ліжку, – зітхнула Клара.

– Бігаючи в дідусевих горах туди-сюди, швидко зголоднієш, – відказала Гейді.

Клара засмутилася:

– Я не можу ходити, відколи захворіла.

– Який жах, – спохмурніла Гейді.

Від спеки в кімнаті та масної їжі дівчинку почало хилити на сон. Вона мусила вийти надвір, щоб вдихнути трохи свіжого повітря.

Та над брудною гамірливою вулицею теж стояв затхлий дух. Гейді дуже захотілося відчути свіже гірське повітря та м’який вітерець, від якого шелестіли сосни.

Після того як прибула Гейді, збігло трохи часу, і слуги почали нарікати, що в будинку завівся привид.

– Вночі сходами сновигає якась постать, – розповідала покоївка.

Слуги так страхалися, що місіс Ротенмеєр занепокоїлася.

– Треба розповісти про це господареві, – вирішила вона.

Та містер Сесеман лише розреготався, почувши від економки про страхи слуг.

– Привидів не існує, – відмахнувся він. – І щоб це довести, я спіймаю вашу горезвісну примару.

Наступної ночі господар причаївся у вітальні під східцями і став чекати. Незабаром сходами почала спускатися Гейді, вбрана в білу нічну сорочку.

Дійшовши до вхідних дверей, вона спробувала їх відчинити, але ті не піддавалися. Тоді дівчинка заридала.

Містер Сесеман підійшов до Гейді й побачив, що вона спить на ходу.

– Гейді – сновида, – пояснив наступного ранку містер Сесеман Кларі та місіс Ротенмеєр. Бідолашна дитина так сумує за домівкою, що, гадаю, їй краще повернутися до дідуся.

Клара засмутилася.

– Мені тебе бракуватиме, Гейді, – промовила вона.


[1] Шафар – дворецький