Невдалі перемовини

І Синій пішов. Спокійний та врівноважений. Із собою взяв лише Крихітку. Той, звісно, хвилювався, але не показував. Тягнув за собою подарунок котові – причеплений до довгої нитки шелесткий фантик від цукерки. Коти таке люблять.

Кіт, примружившись, спостерігав за дивною парочкою, що наближалася до нього.

Коли шкарпетки зупинилися, Бублик і вусом не повів.

– Шановний сусіде! – прокашлявся Синій. – Якщо ви мене чуєте і розумієте, дайте знати.

Кіт ворухнув хвостом.

– Гаразд, – зрадів Синій. – Є сенс продовжувати. Ми, шкарпетки, просимо вас знайти собі інші розваги. Без нашої участі. Бо в нас від вашої уваги виникають закрути, нудота і втрата орієнтації в просторі та часі.

– Ми губимось, у прямому й переносному сенсі, – підтвердив Крихітка.

Кіт іще дужче примружився. І засопів. Ледь чутно. Заснув?..

Жодної уваги на шкарпетки та їхню петицію з пропозиціями.

Синій із Крихіткою перезирнулись – і, залишивши фантик на ниточці, почвалали додому ні з чим.

На кого котові довелося таки звернути увагу, так це на пса. Той прийшов у гості зі своєю господинею, слухняно вмостився біля її ніг. Голову на лапи, очі заплющив – сама чемність.

У прочинені двері обережно зазирнув кіт. Пес підняв голову й ворухнув кінчиком носа. Кіт – шубовсь під батарею через усю кімнату. Пес лише провів його очима. Та кіт не мав наміру сидіти на віддалі. Скрадається все ближче й ближче – і ось він уже під сусіднім кріслом. Ще крок, іще… Є ж межа зухвальству! Навіть якщо ти господар у помешканні. А ось уже цей вусатий господар принюхується до гостя: хто такий? Ні, такого пес стерпіти не міг. Як підскочить – як загарчить!

Бублик прожогом з кімнати – тільки його й бачили. Пронісся вздовж коридору, влетів у ванну. Й затих.

–Так йому і треба! – зраділи шкарпетки. Нехай би його той пес іще й вгору попідкидав. Нехай би той Бублик дізнався, як то – літати по хаті м’ячиком!