Тася завжди зустрічає Новий рік з батьком. Сидить до останнього – до самої півночі, дивиться на святкові феєрверки й опівночі розпаковує подарунки. Я ж завжди лягаю спати рано. Півночі не можу заснути, перевертаюся з боку на бік, аж поки не прокидаюсь удосвіта, щоб побігти під ялинку й побачити під нею подарунки.
І я дуже люблю такі світанки. Чомусь ніколи й не думала про те, що можна справді залишатися до півночі разом з батьками, щоб зустрічати Новий рік.
– А ти давно це робиш? – запитала я в Тасі.
Вона замислилася.
– Здається, завжди, – сказала вона.
– А я гадала, всі сплять до ранку, щоб тоді відкрити подарунки, – сказала я.
Тася стенула плечима. Її це не дуже хвилювало. Подругу влаштовувало все так, як є. А мене вже ні. Тепер я хотіла спробувати залишитися до півночі.
От тільки не знала як.
I Тася тут мені не допомогла.
– Не знаю, – сказала вона. – Я довго можу не спати.
Про себе я не могла сказати те саме, годині о десятій мене вже сильно хилило в сон. Щодня. І байдуже, що котрийсь із цих днів – новорічний. Чи передноворічний.
Мені потрібен був план.
– Мамо, я хочу зустріти з вами Новий рік, – сказала я мамі передноворічного ранку.
– Добре, сонечко, – відповіла мама й повернулася до роботи. Вона якраз писала щось. Тато куховарив на кухні.
Я пішла туди.
– Тату, я хочу зустрічати Новий рік з вами.
– Добре! Я давно цього чекав! – відповів мені він.
Я думала, мені потрібен на це дозвіл. А виявилось, він мені не потрібен. Виходить, я добровільно щороку лягала спати, щоб прокинутися в новому році. А могла не лягати. Цікаво.
– А як мені не заснути? – спитала я в тата. Він саме мив овочі.
На мить тато зупинився й замислився.
– Мабуть, тобі треба поспати вдень, – сказав він. – Мама так часто робить.
Ну якщо навіть мама так робить, то так можуть робити всі – і дорослі, і діти. Це добре. Бо я не думала, що протримаюся просто так до опівночі.
– А що ще я… маю знати про зустріч Нового року?
Я й справді не знала. Раніше вона складалася для мене лише з того, що я лягала спати, мама підгортала під мене ковдру, я мучилася без сну якийсь час, а тоді прокидалася вже в новому році.
– Кхм, – кахикнув тато. – Ніяких правил немає. Ти просто трошки чепуришся – щоб зустріти Новий рік гарним.
– Наскільки трошки?
– Мама, бува, вдягає довгу сукню.
Зазвичай мама ходить у джинсах, тому це мене трохи вражає. У мене немає довгої сукні!
– Але це не обов’язково, – додає тато. – Цього року ми не робимо нічого особливого, тож можна обійтися чимось маленьким. Можеш зробити собі боа з дощика. Чи щось таке.
– А що таке боа? – ох, скільки я ще не знаю, думаю.
– Щось типу шарфа, – відповідає тато. – Тільки з пір’я.
– Пір’я в мене немає. Але дощик є. Це я можу, – подумала я.
– А що ще?
– Ну, ми всі збираємося за святковим столом, – сказав тато. – Проводжаємо старий рік.
– Як це? Хтось приходить?!
– Та ні, то… ну, уявно. Ми дякуємо йому за все добре, робимо ковток шампанського… або соку. І вважаємо, що з ним ми розсталися на добрій ноті. Розумієш, – додає він, – краще розставатися з будь-чим на добрій ноті. А надто – з минулим. Чи старим роком, наприклад.
– Добре, – кажу я. – А далі?
– Ми слухаємо музику, танцюємо, дивимося святкові фільми. Їмо святкову їжу. Говоримо. Цього року нічого особливого.
Для мене це було доволі особливим.
– Але буває, ми влаштовуємо вечірку. Невеличку. Запрошуємо друзів.
Я пам’ятала, як одного разу до нас прийшли їхні друзі. Тоді на мене вранці чекало більше подарунків, а мама з татом прокинулись аж по обіді. Увесь ранок я дивилася «Північний експрес» та «Сам удома» і їла торт. То був добрий ранок нового року.
– А тоді б’є північ…
– Ага, і далі?
– Годинник б’є північ, настає Новий рік. Поки чуєш удари годинника, треба загадувати бажання. І тоді вони неодмінно здійсняться. Потім гримає і блискає чудовий феєрверк. Ми обмінюємося подарунками. І тоді можна танцювати, гуляти десь чи лягати спати.
Мені здалося, що доти я вже дуже хотітиму спати, але думка про «гуляти» мені сподобалася трохи більше… Що ж, побачимо.
А поки що потрібно було допомогти татові приготувати вечерю, а мамі – прибратися. Коли ж із цим було покінчено, батьки разом пішли на ринок – виявилося, що в нас немає апельсинів.
– Не можемо ж ми без апельсинів у Новий рік! – сказала мама, і тато з нею погодився.
А я пішла до Тасі – подарувати їй новорічний подарунок.
У Тасі підготовка теж ішла повним ходом. Кімнату було прикрашено дощиком, коло вікна стояла маленька ялинка.
– Це тому, що велика забрала б багато місця, – пояснила Тася.
Пахло смаженою куркою, картоплею, корицею, печеними яблуками та мандаринами. А ще ялинкою. Добре пахло.
Кухню вони прикрасили вогниками й гірляндами. Я подумала, що добре було б зустріти Новий рік усім разом. Якось. Можливо, наступного року?
– Це тобі, – сказала я, простягнувши Тасі малюнок з Тимком.
Тася всміхнулася. Він їй сподобався.
– Вуха трошки завеликі, – сказала вона.
– Я сподівалася, що ти не помітиш.
– Я майже не помітила, – всміхнулася Тася і простягнула мені невеликий пакунок.
Він був легкий і гладенький на дотик.
– Що це? – запитала я.
– Подивись сама.
Усередині був альбом для малювання. На обкладинці була наша з нею фотографія – з минулого Різдва, коли ми ходили кататися на ковзанах. Аркуші були зшиті червоними нитками.
– Я сама його зробила, – сказала Тася. – Бачиш, яка я добра подруга! Ти мені – один малюнок, а я тобі – цілий альбом майбутніх малюнків!
Усі засміялися. Ми випили чаю з корицею та мигдальним печивом, яке передала Тасина тітка.
– Тепер ми не так часто бачимось. У неї з’явився свій син, – сказала Тася.
– Дуже схожий на мене! – тицьнув собі в груди Сашко.
– Атож, – кивнула Даринка. – І на мене.
У це не важко було повірити: усе-таки вони двійнята.
Ми всі побажали одне одному щасливого нового року, обійнялися й попрощалися. Мені пора було готуватися до його зустрічі.
Однак заснути, щоб виспатися до ночі, мені так і не вдалося. Я просто лежала з заплющеними очима. Хоча було тепло, темно і навіть мама спала в сусідній кімнаті. Тато у вітальні дивився якийсь фільм. Іноді я чула, як він негучно сміється.
Сон не йшов.
– Значить, цього досить, – вирішила я. – Тепер я готова до Нового року!
Врешті я ж полежала. До того ж із заплющеними очима – що теж непогано. Майже рахується.
* * *
А тоді нарешті прийшов час зустрічати Новий рік. Ми сиділи за столом – усі разом, мама, тато і я – як завжди. Тільки тепер на моїй шиї було святкове боа з дощика, а на маминій – блискуче намисто. Тільки татова шия мала такий самий вигляд, як завжди.
– Ну, проведімо старий рік! Дякуємо йому за все! – сказав тато, піднявши келиха.
Ми з мамою теж підняли свої (у моєму келиху був сік, бо шампанське пити ще зарано – мама промовила це так, наче мені його хотілося). Дзень! – і ми його відпустили, готові прийняти рік новий. А таки цього року сталося так багато всього… Доброго, здебільшого. Але так завжди й буває.
Ми їли та пили, грала така гарна музика – під неї хотілося кружляти й кружляти по кімнаті. Але так добре було сидіти загорнутою в затишний плед, слухати, як голоси батьків сплітаються з музикою, і відчувати, як Новий рік заповнює тебе зсередини – теплом і чимось іще, таким легким-легким… Що ворушитися не хотілося.
Я бачила, як вікно вкрилося морозними візерунками, що танцювали під музику. Як у Тасиному калейдоскопі! Бачила, як у них живе магія, і чула, як вона шепотіла всім нам: усе буде добре. Усе буде навіть краще, ніж торік.
Були ще голоси, і, здається, «Сам удома» з телевізора, і святковий шоколадний торт, що його тато спік сьогодні. А потім усе танцювало в чудернацькому яскравому світлі. Гучне тупотіння – певне, велетнів та інших чарівних істот – розбивало пітьму за вікном, і барвисті сплески феєрверків віддзеркалювалися в калюжах (цей Новий рік не був сніжним, що й не дивно).
А тоді хтось узяв мене за плече.
Я розплющила очі.
То був тато.
– Може, ми перенесемо тебе в ліжко? – запитав він.
Я заморгала. Невже я заснула? Але коли? Чи я зустріла Новий рік? Чи я встигла побачити все, про що мені розказували? Чи загадала бажання?
– Я заснула?
– Трошки, – усміхнувся тато.
– Ох… – я зітхнула. – А я так хотіла загадати бажання.
Тато задумався.
– Дарма, – нарешті сказав він. – Ти можеш загадати його й зараз. Новий рік іде по землі – крок за кроком, він ще не всюди настав. Ще є час.
І я загадала бажання. Я загадала, щоб ми всі завжди були разом. Я, мама, тато, бабуся з дідусем, Тася, її тато й двійнята, а ще Тимко. Я досі сумувала за Тимком.
А тоді ми всі пішли спати.
Зустрічати Новий рік мені сподобалося. Наступний я теж неодмінно зустріну. Тим паче що я ще стільки не встигла побачити!