Виявляється, Петрусь захворів. Він уперто відмовлявся від сорок п’ятої ложки супу, від четвертої котлети, від третьої курячої ніжки. А від манної каші, яку йому тричі на день подавала сама мама, він навіть відбивався ногами.
Жоден лікар не міг визначити Петрусевої хвороби, а мама запевняла, що в нього нова, ще нікому не відома хвороба, причому в найтяжчій формі. Лише домробітниця Дуся давно визначила його хворобу. Вона сказала, що в Петруся звичайний капризит, та ще й із вибриками.
У Петруся був суворий постільний режим, який складався з чотирьох пухових подушок і двох ковдр із верблюжої шерсті. Лікували його тридцятьма видами здобних булочок і всілякими солодкими кашами. Через це щоки хворого розтікалися рожевим тістом по наволочці й сам він уже нагадував п’яту подушку.
Звичайно, простим способом так розгодувати людину неможливо. Тут застосовувалися особливі новітні засоби.
Річ у тому, що тато Петруся був відомим у місті винахідником. Тому вдома за розпорядженням мами він абсолютно безкоштовно конструював прекрасні автомати, які самі годували Петруся. Самогодувальні автомати!
Біля ліжка хворого якраз стояла одна така машина. Це була новітня батькова конструкція. На її білій кришці великими літерами було написано «ПУП». Розшифровувалося це слово так: «Півавтомат Уведення Поживи».
Машина вважалася півавтоматом, бо подавала їжу в нерозжованому вигляді. Безліч всіляких важелів, перемикачів і коліщаток свідчили про її складність. За вимірювальними приладами, які ворушили стрілками, завжди можна було дізнатися кількість каші, її температуру, солодкість. Була і така стрілка, яка заздалегідь показувала, що дадуть на третє. Крім того, під час годування машина на каструлях і пляшках бряжчала веселеньку мелодію.
Але найголовнішими в цьому механізмі були три довгі нікельовані важелі, схожі на руки.
На кінці одного важеля була закріплена столова ложка, на кінці другого – виделка, на кінці третього – літрова чашка. Автоматові надавали руху пилосос і пральна машина. Петрусеві не потрібно було навіть підводити голови і розкривати рота – все робилося автоматично. Бідолашний хлопчик!
Вам, напевно, хотілося б знати, чому так сумно склалася Петрусева доля? Чому і коли він заслаб на цю жахливу хворобу?
Розповімо по порядку. Візьмемо просту абетку і по пунктах А, Б, В… викладемо біографію Петруся.
а) Перші кроки
Чесно кажучи, до трьох років Петрусь не міг ходити. Йому не дозволяли. Ніжки можуть погнутися, і дитина на все життя залишиться кривоногою. Проте вже з чотирьох років він був відмінним наїзником. Щодня перед сніданком, обідом і вечерею він робив прогулянку верхи. Тільки-но на стіл ставили паруючу тарілку каші, тато або дідусь надягали червону вуздечку з дзвониками і ставали навкарачки. Петрусь сміливо сідав верхи.
– Но-о! – кричав він і молотив п’ятами свого скакуна. – Но-о, любі!
Мама теж підбадьорювала коней:
– Ще одне коло! Ще! Дивіться, дитина аж цвіте від щастя!..
Петрусеве «дай!» і «хочу!» стали в сім’ї законом. Він їздив верхи на кому хотів і коли хотів.
б) Годування
– Головне в житті – харчування, – говорила мама. – Від риби – розум, від каші – сила, від масла – спритність! Їжа – найкращий засіб від хвороб!
Мама навіть завела спеціальну бібліотеку з питань годування дитини. На полицях стояли товсті книги зі смачними назвами:
- СТО КАШ ДЛЯ ПЕТРУСІВ І МАШ.
- КОМПОТИ ДЛЯ СУБОТИ.
- СІМ БІД – ОДИН ОБІД і
- ДОРОГА ЛОЖКА ДО ОБІДУ.
У квартирі жили кицька на прізвисько Сосиска і пес породи ердель на ім’я Сардель. Імена ці вони дістали тому, що кицьчин хвіст нагадував Петрусеві сосиску, а куций і товстий хвіст собаки – сардельку.
в) Петрусева абетка
Настав час навчати Петруся абетки. До цього урочистого дня мама готувалася дуже ретельно. Розрізна абетка й абетка в кубиках були заховані в шафу. Які можуть бути ігри під час їди?
Три ночі просиділа сім’я за складанням спеціальної «поживної» абетки.
У неділю за сніданком розпочали перший урок.
Петрусеві показували букву «А» і хором говорили: «А-а-ам!» Петрусь розтуляв рота, щоб теж сказати «А-а-ам!», а йому в рота засовували ложку з кашею. Підносили до рота в ложці борщ і хором кричали: «Бе-е-е!» Давали на закуску грушу і ґелґотали, немов гуси: «Ге-ге-ге!»
Тому, коли Петрусь уперше поїхав до школи і вчителька в класі запитала: «Діти, хто з вас уже вивчив абетку?» – Петрусь Матусин-Татусів підвівся і проспівав:
- Апетитний борщ, вівсянка,
- Груші, аґрус, джему банка,
- Ех, є журавлини жменька,
- Запіканка чималенька,
- І ікру я їм, і йогурт,
- Калача люблю м’якого,
- Нектарини й огірки,
- Помідори, рис, сирки…
і так до останньої літери «Я».
г) Вусаті слова
Петрусеве здоров’я оберігалося всіма засобами медицини. Щоранку йому ставили одразу два градусники (під праву й ліву руки) й оглядали язик через збільшувальне скло.
Коли ж напади капризиту були дуже сильними, Петрусь вимагав негайно привезти йому додому живого слона.
Мама одразу ж посилала тата до зоопарку по слона, але тато завжди повертався з порожніми руками.
Лікарі й професори стали в будинку Матусиних-Татусевих завсідниками. Вони змушували Петруся висовувати язика, говорити «е-е-е», дихати – не дихати, а потім розводили руками, терли лоби й вимовляли незрозумілі слова, які закінчувалися на «ині» й «ус».
Лікарі приходили так часто, що, тільки-но в коридорі лунав дзвінок, у Петруся язик сам висовувався назовні й з рота виривалося гучне «е-е-е».
Певна річ, мама, щоб не осоромитися перед лікарями, сама почала вивчати мову, якою виписують ліки. Для цього вона зібрала всі рецепти, склеїла їх у книжечку, і вийшов підручник.
Потім, заплющивши очі, вона ходила кімнатою й бурмотіла різні слова. Невдовзі вона вже вільно говорила чистою лікарською мовою.
Коли лікар прописував Петрусеві краплі для апетиту, мама жваво додавала:
– І маннус кашус по три разині щоднині!
Коли для заспокоєння Петрусевих нервів лікар виписував нові ліки, мама теж додавала:
– І спатус у ліжкус на подушині!
Коли ж лікар запевняв, що Петрусь виглядає дуже добре, мама, зітхаючи, говорила:
– Синус Петрус не їстус пирогині-із-сирині і курячус супус!..
Завдяки лікарській мові мама легко зв’язалася з усіма поліклініками і дзвонила туди доти, доки додому одного разу не завітала спеціальна лікувальна комісія для з’ясування маминого здоров’я.
Петруся комісія вислухувати не схотіла і, знизавши плечима, виїхала. Мама цілком перейшла на лікарську мову. Раз у раз лунали її команди «Полийтус кактус!», «Зваритині компотині!» або щось іще на кшталт цього.
Петрусеві дуже подобалася матусина лікарська мова, особливо слова, які закінчувалися на «ус». Він називав їх вусатими словами.
Але, попри всі заходи, Петрусеві легше не ставало. Через його капризит страждала вся квартира, вся сім’я і навіть кицька Сосиска та ердель Сардель.
Д) Декілька слів про дідуся
З того дня, як Петрусів дідусь залишив роботу і вийшов на пенсію, мама повністю перевела його на Петрусів режим. Манну кашу вони їли разом: ложку – дідусь, ложку – Петрусь (інакше Петрусь і за стіл не сідав). Спати їх укладали в той самий час, гралися вони разом і, покарані, поряд стояли в кутку.
А відтоді, як Петрусь пішов до школи, на плечі дідуся поклали всі позашкільні обов’язки онука, починаючи від розчісування ерделя Сарделя і закінчуючи збиранням металобрухту. У збиранні брухту дідусь пас задніх. Петрусь до того ж узяв підвищене зобов’язання – зібрати дві тонни. Тонну заліза дідусь уже майже зібрав, тож на його совісті лежала ще одна тонна з невеликим гаком.
Найбільше від усіх жаліла Петруся домробітниця Дуся. Вона не раз говорила, що в дитини пироги вже пішли в ноги, а каша лізе з вух, на що мама відповідала: «Повні діти спокійніші за худих – їм важко ходити на голові, тому в будинку більше порядку».
Тоді Дуся, яка чудово куховарила, махала рукою й говорила:
– Каші з вами не звариш!
Так, мама в будинку була повновладною господинею. Недарма ж вона мала прізвище – Татусева, а тато був – Матусин…
Тепер, коли за допомогою абетки ми розібралися з Петрусевою біографією, продовжимо розповідь.