Пружинки Непосидька хоч і були переплутані, проте сидіти на місці не давали. Він залишався тим самим неспокійним хлопчиком, перекидався і стрибав. Потім вихопився Петрусеві на груди і закричав:
– Вставайте, вставайте!
Першим прокинувся М’якуш. Він розплющив очі й позіхнув.
– Усе-е ясно, ба-ачу роботу Нета-ака! – промовив він і ляснув Петруся по носі. – Вставай, справа є!
Петрусь розплющив очі. У Непосидька був такий смішний вигляд, що сон як рукою зняло.
– До чого ж ти смішний! – засміявся Петрусь.
– Нічо-ого смішного нема-ає, – сказав М’якуш. – З людиною он лихо трапилося.
– Еге ж, щось треба придумати…
Петрусь сів і почухав потилицю. Ліпити йому, як ми знаємо, одного разу траплялося, а ось майструвати що-небудь із дерева чи металу – ще ніколи. Не кваплячись, він узявся до роботи. Розібрав Непосидька на частини і розклав їх на землі.
– Ноги повинні бути внизу, – тихо нагадав М’якуш.
– Ні, вгорі! – наполягав Нетак.
– Не заважайте! – відмахнувся Петрусь. – У самого голова є! – і взявся до роботи. – Отже, права – з правого боку, ліва – з лівого… Руки теж так… Бум-бурубум, бум-бурубум! Порядок!
– І в те-ебе непога-ані руки, – позіхнув М’якуш. – Тільки до тебе самого ще потрібно як слід руки докласти.
– Ще б пак – непогані! Недарма ж мій тато конструктор! – хвалився Петрусь.
Відновлений Непосидько підстрибнув і продекламував:
– Нумо, братці, йти пора! Майстрам всім – ура, ура!
І вся компанія рушила. Над стежиною відважно задзвеніла пісенька, придумана Непосидьком:
- Ніщо в світі мене, друзі,
- Не зуміє налякать.
- Якщо навіть наш Петрусик –
- Так, Матусин і Татусів,
- Мене зможе поладнать!
Незабаром уся компанія опинилася на березі річки, по той бік якої був ліс, а в лісі – дитячий табір.
– Я відчував, що тут мосту не буде, – промимрив М’якуш, заглядаючи з крутого берега у воду.
Але міст, на щастя, не знадобився – біля піщаного бережка стояв човен, а поряд з ним сидів дідусь і рибалив.
Ховаючись за кущами, всі четверо підійшли ближче до рибалки. Дідусь стежив одразу за трьома поплавцями і мугикав собі під ніс пісеньку:
- Щойно вудку я закину –
- Клюне втоплена корзина
- А закину вдруге я –
- Черевик дістану з дна.
- Повтікали карасі,
- Не клюють – і не проси!
- Як не кинеш – все втече,
- Не заманиш калачем…
Петрусь рішуче попрямував до рибалки. Але не встиг він вийти з кущів, як раптом позаду почувся гуркіт мотора, і біля берега, різко загальмувавши, зі скрекотом зупинилася відкрита автівка. З машини не вийшов, а скоріше виплигнув Петрусів тато. Він кинув плащ і рюкзак і підстрибцем побіг до рибалки.
Цього втікачі ніяк не чекали. Ні сам Петрусь, ні іграшкові хлопчики навіть не подумали про те, що їх переслідуватимуть.
– Це по мене, – тихо мовив Петрусь і зітхнув.
Але тато, здавалося, і не думав про нього. Він ходив коло рибалки, потираючи руки, і заздрісно позирав на його вудки.
Ми забули вам сказати, що товариш Матусин, тобто Петрусів тато, був не тільки футбольним уболівальником, а ще й завзятим рибалкою. Тому-то машина й зупинилася біля річки. Тато не знав, що дорогою йому зустрінеться річка, тож і не захопив із собою вудок. Але в старого рибалки їх було три, і тато сподівався, що одну з них йому вдасться випросити.
Походивши ще хвилину коло дідуся, тато тремтячим від нетерплячки голосом завів звичайну рибальську розмову.
– К-клює? – затинаючись, запитав він.
– Клювало… минулого року, – відповів старий, не відриваючи очей від поплавців.
– На черв’яка чи на горох ловите? – продовжував тато.
– Ні на те, ні на інше не бере, – буркнув рибалка.
– А попльовували?
– З ранку тільки цим і займаюсь… Ось увесь улов. – І, не обертаючись, дідусь показав рукою на стару, роздерту калошу та дірявий кошик, що валявся поряд.
– А на кулеб’яку пробували? – осяяло тата, і він витяг з машини рюкзак з пирогами, приготовленими для Петруся.
Петрусь заворушився в кущах.
– О, мої пироги! – промовив він уголос і відчув страшенний голод.
А тато вже тупцявся із рюкзаком коло дідуся рибака і, розхвалюючи пироги, примовляв:
– Покришити, покришити треба! Чудова приманка, на неї не те що пліточка – золота рибка піде!..
– Тс-с-с! – прошипів рибалка і підвівся. – Ви мені всю рибу розполохали!
– Ох, нерви! – сказав тато. – Нерви, знаєте, розгулялися. Сам професор Щукін прописав мені риболовлю для заспокоєння нервів… Професора Щукіна знаєте?
– Як не знати! – відповів дідусь. – Ми з ним тут учора цілісінький день лікувалися, всі нерви потріпали.
– Ех, вудку б мені! – сумно протягнув тато. – Хоч би одну…
– Беріть будь-яку, – сказав рибалка. – Все одно лову ніякого. Піду, мабуть, нижче – може, там пощастить…
– Пощастить, неодмінно пощастить! – зрадів тато і, кинувши плаща та капелюха просто на землю, уп’явся очима в поплавець.
А дідусь змотав дві вудки і, лукаво поглянувши на тата, замугикав свою пісеньку:
- Щойно вудку я закину –
- Клюне втоплена корзина,
- А закину вдруге я –
- Черевик дістану з дна…
Заспівав і пішов уздовж річки, вниз за течією.
