Войтек розклав сорочку на столі, устромив голку, щоб зашити розірваний рукав, але досвіду в нього не було, і тому він пришив його до скатертини. А коли він хотів обрізати нитку, у скатертині з’явилася велика дірка.
Тоді він зрозумів, що вже ніколи не подивиться жодного фільму, і надвечір подзвонив мені і твердо сказав:
– Втікаємо без пацюка! Збирайся! Зустрінемося завтра!
– Ага, – пошепки відповів я.
Я довго не міг заснути. Відколи сам собі читаю, я дізнався різні речі про проникнення в інші світи. Наприклад, можна пройти крізь велике дзеркало або крізь стару шафу, найкращі, звісно, машина часу і стіни між двома платформами. Я знаю, що все це казки, але Войтек, мабуть, у них вірить, бо стверджує, що силою волі можна зробити багато речей. Аська теж так думає, хоча, як правило, вона має іншу думку, ніж її брат-близнюк.
Я люблю Войтека і тому, що він мій друг, тоді як інші не хочуть дружити з «товстою Блохою», і тому, що він вірить у проникнення крізь стіни та інші неймовірні речі. Адам іноді називає його лузером. Він також каже, що ніколи не бачив, аби хтось, як Войтек, плутався у власних ногах. Сам він не дружить з жодним лузером, усі його друзі займаються в тренажерці.
Ну то й що? Я ж не повинен бути подібний до Адама. Мені б довелося закохатися у двох дівчат одразу та ще й з ними цілуватися?! Тьху! Я думав, думав – аж раптом почало світати. Навіть не знаю, чи спав я.
Коли мама пішла до перукаря, а тато ліг із газетою перед телевізором, я подзвонив Войтеку.
– Зустрінемося перед будинком дідуся, – нишком прошепотів я.
Я боявся, щоб Адам мене випадково не підслухав, хоча, відколи він закохався, я перестав його цікавити. У мене був класний брат, і я його втратив через дівчат. Мабуть, тому я не люблю дівчат, а особливо Аську.
– Аська хоче, щоб ми взяли її з собою, бо інакше вона розповість про все мамі, – сказав із хвилюванням Войтек.
Втікати з Аською?! Погодитися на це я не міг. «Але якщо ми не підемо на вокзал, то Арек обізве нас боягузами», – подумав я. Погодитися на це я теж не міг. Ну що ж – складно, доведеться брати з собою Аську.
– Аська хоче взяти з собою Мілену, – несміливо попередив Войтек. – Може, дорогою нам вдасться їх загубити, – поспішно додав він, хоча це було малоймовірно.
Дівчата йшли за нами, ні на крок не відстаючи, попри те що тягли на собі напхані наплічники, а ми йшли дуже швидко.
Аська розповідала Мілені про проникнення в інші світи. Вона як завжди вигадувала.
– Колись усі дзеркала відкривали незвичайні країни, – пояснювала вона. – Люди проходили крізь них, коли заманеться. Але зла королева зачарувала одне з дзеркал і використала задля злих цілей. Вона наказала йому слідувати за маленькою принцесою, яка була гарнішою, ніж зла королева…
Ну хіба це можна витримати! За всю дорогу вона встигла намолоти сім мішків гречаної вовни і всі неповні.
Коли ми дісталися до платформи, там уже було кілька хлопців з нашого класу, серед них Арек. Ми поклали наплічники під стіною між платформами.
– І ви дійсно підете на стіну? – запитав Ірек.
– Дійсно, – спокійно запевнив Войтек.
– Відступлять! У Блохи точно жижки затрусяться! – кричав Арек.
– Це в тебе жижки затрусяться! – відказав я.
Ми не змогли визначити, хто йтиме першим, поки Аська не вирішила нас порахувати.
– Я починаю! – оголосила вона.
- Чорний ворон чорно кряче,
- Хто з нас вийде, той заплаче,
- Світла сил почувши клич,
- Ти втікаєш в чорну ніч!
- Раз! Два! Три!
- Вийшов ти!
Аська голосно декламувала лічилочку. Першим вийшов Войтек. Залишився я і Арек. Дівчата в останню мить втікати передумали.
Зрештою Арек теж вийшов.
Хоч я добре розумів, що це – лише гра, я почувався страшенно важливим. Я піду в цю стіну, хай йому грець. «Після мене йтиме Арек, і побачимо, чи буде він відважніший», – подумав я.
Арек дістав свій новий смартфон.
– Я позичив його в мами. Тільки вона не знає про це, тому будь обережний. – Він тицьнув мені в руку телефон. – Він заряджений. Якщо тобі там не сподобається – набирай, – сміявся він.
– Наберу, – пообіцяв я, бо в цю мить не хотів з ним сперечатися, і закинув телефон у наплічник.
– Такі речі треба робити за допомогою сили волі. Ти повинен дуже хотіти. Думай тільки про поїздку і йди вперед! – Аська несподівано стала бюро добрих порад.
За кілька метрів переді мною була груба цегляна стіна. Вона відділяла третій перон від четвертого. У нас є тільки чотири перони, тому стіни між дев’ятою і десятою коліями немає, але, думаю, що це не заважатиме нашій грі в проникання.
– Розженися, – мою задуму перервав голос Войтека.
– Злякається, – догнали мене слова Арека.
«Це ми ще побачимо!» – подумав я.
Я стиснув кулаки, заплющив очі і зробив три великі кроки.
Добре, що я зробив ці три довгі кроки, бо завдяки ним я зустрів страховисько. Та про це я розповім у наступному розділі.